Перегляд

{{info|Conversion to Christ: The Making of a Christian Hedonist}}<br> 
<blockquote>
'''Мат. 13:44-46'''<br><br>Царство Небесне подібне ще до захованого в полі скарбу, що людина знайшовши, ховає його, і з радости з того йде, та й усе, що має, продає та купує те поле. 45 Подібне ще Царство Небесне до того купця що пошукує перел добрих, 46 а як знайде одну дорогоцінну перлину, то йде, і все продає, що має, і купує її.
</blockquote>
Минулого тижня ми з’ясували, що основою християнського гедонізму є безкінечне щастя Бога, що переповнює Його. Бог щасливий, тому що отримує найвище задоволення в досконалості власної слави, особливо це відображається у Його божественному Сині. Бог щасливий, бо Він є володарем, і тому може подолати будь-яку перешкоду для Своєї радості. І щастя Бога – це основа християнського гедонізму, тому що воно виливається у милості до нас. Коли Господь закликає чоловіків і жінок до Себе, то робить так не тому, що Йому треба заповнити нестачу, а через рясноту, якою Він любить ділитись. 

Минулого тижня ми завершили на тому, що не у всіх є вічна частка в Божій радості, бо існує умова, якої треба дотриматись. Умова полягає в тому, що ми повинні підкорятись велінню: «Хай Господь буде розкіш твоя» (Пс. 37:4). Але багато людей мають більшу насолоду у багатстві, помсті та розвагах, ніж у Бозі. Таким чином вони не мають частки у Божій благодаті, яка спасає, і залишаються неспасенними. Вони потребують навернення до Христа – тобто мають стати християнами-гедоністами. Ось про що я хочу поговорити цього ранку. 

Хтось може запитати: «Якщо наша мета – навернення, чому ми не можемо просто сказати "Вірую в Господа Ісуса" і стати спасенними? Навіщо запроваджувати цей новий термін "християнський гедонізм"?». Це хороше запитання, і я дам таку відповідь. Ми живемо у поверхнево-християнізованому суспільстві, де тисячі неспасенних людей вважають, що вони вірують в Христа. Вимога «Віруйте в Ісуса і будете спасенними» майже втрачає зміст у більшості моїх свідчень для невіруючих та номінальних християн. П’янички на вулиці кажуть, що вірять. Неодружені пари, які мають інтимні стосунки, кажуть, що вірять. Літні люди, які протягом сорока років не намагались відвідувати або приєднатись до церкви, кажуть, що вірять. Кожний відвідувач церкви, який любить світ, каже, що вірить. 

Моя відповідальність як проповідника Євангелія та учителя церкви полягає не у простому повторенні важливих біблейських тверджень, але у поясненні їхньої істинності таким чином, щоб вони кололи совість слухача і допомагали йому відчути потребу у Христі. Взяти найголовніше вчення Писання, про яке забули, та загострити на ньому всю увагу у надії, що деякі серця повністю прокинуться від того, що їх простромили – ось що я намагаюсь зробити. Тому я кажу, що, коли людина навертається до Христа, вона перетворюється на християнина-гедоніста. Якщо людина не народиться заново як християнин-гедоніст, вона не зможе побачити Боже Царство. Саме це я хочу спробувати показати у Писанні. 

==== Створений Богом  ====

Перед тим як зосередитись на наверненні, нам необхідно розглянути великі істини щодо дійсності, яка робить навернення необхідним. ''Перша'' істина, з якою ми стикаємось як люди, полягає у тому, що Бог є нашим Творцем, якому ми заборгували щиру вдячність за все, що маємо. Найкращі докази цієї істини ви знайдете у вашому серці та житті. Чому відбувається так, що почуття справедливості у вашому серці автоматично засуджує особу, яка зневажливо ставиться до вас після того, як ви зробили їй послугу? Ми автоматично вважаємо винною особу, яка не відчуває вдячності у відповідь на прояв великої доброти. Чому? Ви ж розумієте, що абсолютно недоладно звучатиме пояснення: «Я почуваюсь так просто тому, що в дитинстві мені діставалося на горіхи за те, що я не говорив "дякую"». Ми не дозволяємо людям відбутись так легко. Швидкість, з якою наші серця засуджують неуважних до інших людей, свідчить про ''істинність'' нашої віри: невдячні люди винні! 

Справжня причина, чому наші серця реагують таким чином полягає у тому, що ми створені за образом Бога. Ваше почуття справедливості, яке автоматично робить мене винним, якщо я нехтую вами після того, як ви спасли мою дитину від утоплення, – це голос Бога всередині вас. Ви мимоволі вважаєте людей відповідальними за невдячність, так проявляється образ Бога всередині вас. Тому у своєму серці ви знаєте, що існує Бог, якому ми заборгували щиру вдячність. Було б вкрай лицемірно думати, що Бог очікує менше вдячності за свої дари, ніж ви за те, що робите для інших. «Дякуйте Господу, добрий бо Він, бо навіки Його милосердя» (Псалом 106:1). Тому якщо ви просто чесно визнаєте моральні стандарти, які автоматично застосовуєте до сусіда, то не зможете уникнути того факту, що Божий закон написаний у вашому серці і каже: творіння перебуває у боргу перед Творцем і має віддати щиру вдячність, пропорційну його залежності і доброті Бога. 

==== Втрата у грісі  ====

І це приводить до ''другої'' великої істини, з якою мусить зіткнутись людина: ми не відчували, не відчуваємо зараз і не відчуватимемо завтра глибини, інтенсивності і закономірності вдячності Богові, яку ми заборгували йому як Творцеві. І нам навіть не потрібна Біблія, щоб сказати нам, що ми винні. Ми знаємо, що не віддали Богові те, що вимагаємо для себе від сусіда. Ми знаємо, що почуття справедливості в нашому серці, яке звинувачує інших людей у невдячності, також яскраво свідчить, що Бог вважає нас винними в нашій приголомшливій невдячності до Нього. І якщо ми придушуємо це свідчення в своїх серцях, Писання ясно дають зрозуміти, Рим. 1:18–21: 

:«Бо гнів Божий з’являється з неба на всяку безбожність і неправду людей, що правду гамують неправдою… бо, пізнавши Бога, не прославляли Його як Бога ''і не дякували Йому'', але потьмарений знікчемніли своїми думками, і запаморочилось нерозумне їхнє серце».

Коли кожна людина стоятиме перед Богом і даватиме звіт про своє життя, Він не повинен буде послуговуватись якимсь одним реченням з Писання, щоб показати людям їхню провину і підставу для засудження. Він просто поставить їм три питання: 1) Хіба не було достатньо зрозуміло й закономірно, що все, що ти мав, було дарунком, що як Моє творіння твоє життя, дихання і решта речей залежали від Мене? 2) Хіба не почуття справедливості у твоєму серці завжди робить інших людей винними, коли вони відповідають невдячністю на прояв великої доброти? 3) Чи було твоє життя наповнене радістю вдячності до Мене, домірно Моїй доброті до тебе? Справу закрито. 

==== Під Божим гнівом  ====

Отже, ''третя'' істина, з якою ми повинні стикнутись, – це те, що гнів Божий лежить на нас через нашу невдячність. Наше власне почуття справедливості вимагає, щоб моральні рахунки всесвіту були залагоджені. Ми не дозволяємо забути про зневагу, виявлену до нас. А Бог і поготів не дозволяє забути про зневагу, виявлену до Нього! Праведність Бога означає, що Він повинен підтримувати цінність Своєї слави. Коли через нашу невдячність ми применшуємо цінність Божої Слави, тоді справедливість вимагає, щоб рахунки були сплачені. Людина вартісніше кішки. Тому ви можете потрапити у в’язницю за наклеп на людину, але ніхто ніколи не був засуджений за дискредитацію кішки. І Бог вартує більше, ніж людина – безмежно більше – і тому наклеп на Нього через численні прояви нашої невдячності стягає на нас засудження до вічної смерті. «Заплата за гріх – смерть (вічна)» (Рим. 6:23). 

==== Христос: гаситель гніву  ====

Найжахливіша новина у світі полягає в тому, що ми підпадаємо під осуд нашого Творця, і Він через власний праведний характер зобов’язаний оберігати цінність Своєї слави, виливаючи Свій гнів на гріх нашої невдячності. Але існує ''четверта'' велика істина, яку ніхто не може дізнатись із закономірностей або власної совісті, правда, яку повинні розповідати сусідам та проповідувати у церквах і нести місіонери: а саме, хорошу новину, що Бог встановив спосіб, який дозволяє задовольнити вимоги Його праведності й уникнути засудження всього людського роду. Він взяв на Себе задачу спасти нас, незалежно від наших власних заслуг. Мудрість Бога вказала шлях Божій любові, щоб звільнити нас від Божого гніву, не загрожуючи праведності Бога. Що ж це за мудрість? 

:«Ми проповідуємо Христа розп’ятого, – для юдеїв згіршення, а для греків – безумство, а для самих покликаних юдеїв та греків – Христа, Божу силу та Божу мудрість!» (1 Коринтянам 1:23, 24)

Ісус Христос, розіп’ятий Син Божий, є Божою мудрістю, через яку Божа любов може спасти грішників від Божого гніву і постійно підтримувати і показувати праведність Бога. Рим. 3:25, 26: 

:«Що Його Бог дав у жертву примирення в крові Його через віру, щоб виявити Свою праведність через відпущення давніше вчинених гріхів, за довготерпіння Божого, щоб виявити Свою праведність за теперішнього часу, щоб бути Йому праведним, і виправдовувати того, хто вірує в Христа».

Як Бог може виправдати грішників, які не віддали належне Його Славі, і водночас продемонструвати Свою праведність та непохитну відданість Своїй Славі? Відповідь: 

:«Бо Того, Хто не відав гріха, Він учинив за нас гріхом, щоб стали ми Божою праведністю в Нім!» (2 Коринтянам 5:21)

:«Бог послав Сина Свого в подобі гріховного тіла, і за гріх осудив гріх в тілі». (Римлянам 8:3)

:«Він тілом Своїм Сам підніс гріхи наші на дерево».(1 Петра 2:24)

:«Бо й Христос один раз постраждав був за наші гріхи, щоб привести нас до Бога». (1 Петра 3:18)

Найжахливіша новина у світі – ми попали під справедливий осуд нашого Творця, і Він повинен через власний праведний характер зберегти цінність Своєї слави, виливши Свій гнів на гріх нашої невдячності, а найкраща новина на світі (Євангеліє!) – Бог був готовий винести вирок власному Синові замість нас (Гал. 3:13) і таким чином показати свою справедливу відданість власній славі і все ще спасати таких грішників, якими є ви і я! 

==== Що треба зробити, щоб стати спасенним?  ====

Але не всі грішники. Не всі спасаються від гніву Божого просто тому, що Христос вмер за грішників. І це ''п’ята'' велика істина, яку ми маємо почути – існує умова, яку ви повинні виконати, щоб спастись. Останнім пунктом я хочу показати, що суттєва частина цієї умови зводиться до того, що ви маєте стати християнином-гедоністом. 

«Що треба зробити, щоб стати спасенним?», – це, можливо, найважливіше запитання, яке може поставити будь-яка людина. Давайте на хвильку розглянемо різні способи, якими Бог відповідає на це запитання у Своєму Слові. Відповідь у Діяннях 16:31: «''Віруй'' в Господа Ісуса і будеш спасенний ти сам та твій дім». Відповідь, яка міститься в Ів. 1:12, каже, що ми повинні прийняти Христа: «А всім, що Його ''прийняли''…їм владу дало дітьми Божими стати». Відповідь у Діях 3:19: говорить нам «Покайтеся!», тобто закликає відвернутися від гріха. «''Покайтеся'' ж та наверніться, щоб Він змилувався над вашими гріхами». Відповіддю в Євр. 5:9 є покірність Христу. «Він для всіх, хто ''слухняний'' Йому, спричинився для вічного спасіння». Ісус сам різними способами відповів на це запитання. Наприклад, в Мат. 18:3 Він сказав, що подібність до дитини є умовою для спасіння: 

:«Поправді кажу вам: коли не навернетесь і не станете як ті діти – не ввійдете в Царство Небесне!»

В Мр. 8:34, 35 умова – самозречення, готовність втратити ваше земне життя заради Христа: 

:«Коли хто хоче йти вслід за Мною, хай ''зречеться самого себе'', і ''хай візьме свого хреста'' та ''й за Мною йде''. Бо хто хоче душу свою зберегти, той погубить її, а хто ''згубить душу свою ради Мене та Євангелії'', той її збереже».

В Мат. 10:37 Ісус каже, що умовою є любити Його більш, ніж будь-кого: 

:«Хто більш, як Мене, ''люблять батька чи матір, той Мене недостойний.'' І хто більш, як Мене, любить сина чи дочку, той Мене недостойний». (Див. 1 Кор. 16:22; 2 Тим. 4:8).

І в Лк. 14:33 умова спасіння полягає у тому, щоб бути вільним від любові до нашого майна: «Так ото й кожен із вас, який не зречеться усього, що має, не може бути учнем Моїм». 

Ось деякі з умов, які ми, згідно з Новим Заповітом, повинні виконати, щоб отримати благо від смерті Христа і бути спасенними. Ми повинні вірити в Нього, навернутись до Нього, відвернутись від наших гріхів, коритись Йому, змаліти, як малі діти, і любити Його більше за нашу родину, наше майно, наше власне життя. Ось що означає навернутись до Христа. І тільки це є шляхом до життя вічного. 

==== Одна умова для спасіння  ====

Але що скріплює всі ці умови разом? Що їх об’єднує? Що саме спонукує людей виконувати їх? Я думаю, що відповідь знаходиться у невеличкому висловлюванні в Мт. 13:44: 

:«Царство Небесне подібне ще до захованого в полі скарбу, що людина, знайшовши, ховає його, і ''з радости'' з того йде, та й усе, що має, продає та купує те поле».

Це висловлювання описує, як людина навертається і входить в Царство Небесне. Вона знаходить скарб і, спонукувана радістю, продає все, що має, щоб отримати цей скарб. ''Ви навертаєтеся до Христа, коли Христос стає для вас скарбницею святої радості.'' Спільним коренем всіх цих умов спасіння є нове народження такої святої любові. Ми народжуємось знову – навертаємось – коли Христос стає скарбом, в якому ми віднаходимо стільки насолоди, що довіра до Нього, покора перед Ним і відвертання від усього, що принижує Його, стають нашою повсякденною звичкою. 

Хтось може сказати проти християнського гедонізму: «Чи можливо ухвалити рішення на користь Христа, не керуючись при цьому відчуттям радості як мотивацією?». Я дуже сумніваюсь. Але проблема сьогодні не звучить так: «Чи ''можете'' ви ухвалити рішення на користь Христа, не керуючись при цьому відчуттям радості як мотивацією?» Радше питання стоїть так: «Чи ''повинні'' ви?» Якби ви могли, чи була б вам з того користь? Чи в Писанні містяться якісь докази, що Бог прийме людей, які приходять до Нього без будь-якого іншого мотиву, ніж мати радість в Нім? Хтось може сказати: «Мета нашого життя повинна полягати в тому, щоб сподобатись Богу, а не собі». Але що подобається Богу? Євр. 11:6: 

:«Догодити ж без віри не можна. І той, хто до Бога приходить, мусить вірувати, що Він є, ''а тим, хто шукає Його, Він дає нагороду''».

''Ви не можете сподобатись Богу'', якщо не приходите до Нього в пошуку нагороди. 

Що сказав Ісус Петру, коли той зосередив увагу на своєму жертовному самозреченні і сказав: «От усе ми покинули, та й пішли за Тобою слідом» (Мт. 19:27). У словах Петра Ісус побачив насіння гордощів: «Ми ухвалили героїчне рішення пожертвувати заради Ісуса». І як він вигнав ці гордощі з серця Петра? Він сказав: «Нема нікого, хто покинув що-небудь заради мене, хто не отримав би стократ… тепер, а в прийдешньому віці – вічне життя. Петре, якщо ти не прийшов до мене через те, що Я є більший скарб, ніж всі оті речі, що ти покинув, тоді ти не приходиш до Мене зовсім. Ви все ще любите власну незалежність. Ви не стали маленькою дитиною, яка гріється у милосерді свого Батька. Це – гордість, яка прагне бути чимось більшим, ніж невеликою молодою гілкою, яка вбирає праведність, мир і радість з Христа-Виноградної лози. Умова спасіння в тому, що ви приходите до Христа в пошуку нагороди і знаходите в Ньому скарбницю святої радості». 

Підсумуємо. Існують п’ять великих істин, які необхідно визнати кожній людині. ''По-перше'', Бог є нашим Творцем, якому ми заборгували щиру вдячність за все, що маємо. ''По-друге'', ніхто з нас не відчуває глибини, сили і закономірності вдячності, які ми заборгували нашому Творцеві. ''По-третє'', тому Божою праведністю ми визнані винними. Наше власне почуття справедливості показує нам, що ми винні. ''По-четверте'', через смерть Ісуса Христа за наші гріхи Бог проторував шлях, щоб задовольнити вимоги Своєї праведності і таки досягнути спасіння для Своїх людей. ''Нарешті'', умова, яку ми повинні виконати, щоб отримати благо цього великого спасіння, полягає в тому, щоб ми навернулись до Христа і це навернення сталось, коли Христос став для вас скарбницею святої радості. Кожне запрошення у Біблії з Євангелія укорінене в обіцянці небачених скарбів. Христос Сам по Собі є достатнім відшкодуванням за кожну жертву. Запрошення у Євангелії є відверто гедоністичним: 

:«О, всі спрагнені, – йдіть до води, а ви, що не маєте срібла, – ідіть, купіть живности – й їжте! І йдіть, без срібла купіть живності, і без платні вина і молока! Нащо будете важити срібло за те, що не хліб, і працю вашу за те, що не ситить? Послухайте пильно Мене, й споживайте добро, – і нехай розкошує у наситі ваша душа! Нахиліть своє вухо, й до Мене прийдіть, послухайте, й житиме ваша душа!» (Іс. 55:1–3)