Перегляд

{{info|The Happiness of God: Foundation for Christian Hedonism}}<br> 

'''Книга пророка Єремії 32:36-41'''<br><br>Тому то так промовляє ГОСПОДЬ, Бог Ізраїлів, до міста цього, про яке ви говорите: "Воно віддане буде у руку царя вавилонського мечем, і голодом, моровицею": 37 Ось Я їх позбираю зо всіх тих країв, куди вигнав був їх Своїм гнівом та люттю Своєю й великим своїм пересердям, і верну їх до місця цього, і посаджу їх безпечно, – 38 і вони Мені стануть народом, а Я буду їм Богом! 39 І дам Я їм серце одне та дорогу одну, щоб боялись Мене по всі дні на добро собі й синам їхнім по них. 40 І складу з ними вічного заповіта, що не відвернуся від них, щоб їм не чинити Свого добра, і дам їм у серце Свій страх, щоб не відступали від Мене! 41 І буду Я тішитись ними, щоб чинити їм добро, і їх посаджу на землі цій у правді усім Своїм серцем та всією душею Своєю. 

Одного разу на недільному служінні я торкнувся ідеї християнського гедонізму, і от пізніше до мене підійшов батько і сказав: "Знаєте, наша маленька дівчинка подумала, що ви сказали "християнське язичество" (в англійській мові слова "гедонізм" та "язичество" мають подібне звучання). Я знаю, що навіть коли чітко вимовляю цю фразу (християнський гедонізм), дехто з вас і далі думає про "язичество", бо ви вірите, що гедонізм – це язичницька філософія життя. І можливо, ви маєте рацію, оскільки загалом гедонізм сприймають як пошук задоволення та моральну байдужість. В 2 Тим. 3:4 Павло застерігає, що в останні дні люди будуть такі, "що більше люблять розкоші, аніж люблять Бога". І без сумніву, ми живемо у такі дні. 

==== Християнське язичество?  ====

Два роки тому Деніел Янкелович опублікував книгу під назвою "''Нові правила: пошук самореалізації у світі, перевернутому догори дном''" (''New Rules: Searching for Self-Fulfillment in a World Turned Upside Down''). Базуючись на докладних інтерв’ю та проведених по всій країні опитуваннях, він доводить, що в нашій культурі стались величезні зміни і що надзвичайно розповсюджений пошук самореалізації створив новий набір правил, який визначає спосіб того, як ми, американці, думаємо і відчуваємо. Зокрема, Деніел Янкелович пише: "У своїх крайніх проявах нові правила просто перевернули старі шкереберть, замість колишньої етики самозречення ми бачимо людей, які відкидають будь-яку жертовність із свого боку – не тільки через необмежену ненажерливість, але й через дивний моральний принцип, що стверджує: "Я маю обов’язок перед собою" (стор. xviii). Він розповідає історію молодої жінки тридцяти з лишком років. Вона поскаржилась своєму психотерапевту на те, що стала почуватися нервовою і дратівливою, бо її життя стало вкрай зайнятим. У ньому з'явилося забагато бурхливих вихідних, дискотек, пізніх ночей, розмов, вина, марихуани, любовних втіх. "Чому ви не зупинитесь?" – спокійно запитав психотерапевт. Пацієнтка якусь хвилю безпорадно дивилась, а потім її обличчя просяяло від приголомшливого відкриття: "Ви серйозно вважаєте, мені насправді не треба робити того, що я хочу?" – вигукнула вона з подивом. Характерна риса нових шукачів самореалізації полягає у тому, що "вони діють за принципом, ніби емоційне жадання чогось – це сакральний об’єкт, а приховування нездійсненої емоційної потреби – протиприродний злочин" (стор. 59). "Наш час – це початок епохи, коли десятки мільйонів людей у якості морального виправдання своїм діям висувають ідею, що внутрішнє та, вочевидь, більш "реальне" «я» не зовсім відповідає покладеній на них соціальній ролі". 

З-поміж усіх стосунків, можливо, саме у шлюбі шукачі самореалізації зі своїми новими правилами здійснили найбільший переворот. Як надзвичайно слушно зазначає Янкелович: "Успішні шлюби зіткані з численних ниток стриманого бажання – врахування бажань іншої людини, погодження з обмеженням власних бажань, прийняття розчарувань, уникання сутичок, запобігання випадкам виходу гніву, послаблення можливостей для самореалізації. Запровадження у цей процес сильного потягу до самореалізації подібне до змахування мітлою тонкої павутини. Часто все, що залишається – це клейкий мотлох, що налип на мітлу, структура ж павутини – зруйнована" (стор. 76). 

Тому я повністю підтримую тих з вас, хто настільки вільний від нашої культури, що почувши слово "гедонізм", кажуть у відповідь: "Доволі цього! Наші родини, школи, комерційні організації, суспільство руйнуються гедоністично налаштованими шукачами самореалізації, у яких немає ані сили духу, ані самозречення, ані стійкого зобов’язання, ані жертовної відданості, які скріплюють важливі структури життя і надають шляхетності нашій культурі. Ми не потребуємо гедонізму; нам необхідно повернутись до високої моральності, чесності, розсудливості, справедливості, поміркованості, стійкості, самовладання!" Повірте, ми, можливо, не так далекі від цього, як думаємо. Я лише прошу вас перед тим, як ви складете остаточну думку про християнський гедонізм, неупереджено і вдумливо вислухати мене протягом дев’яти тижнів. 

==== Біблійні приклади християнського гедонізму  ====

Деколи ілюстрація вартує тисячі слів абстрактних визначень. Отже, замість того, щоб дати точне визначення християнському гедонізму, дозвольте мені навести декілька прикладів з Біблії, що описують його. Цар Давид навчає християнському гедонізму, коли заповідає: "Хай Господь буде розкіш твоя, – і Він сповнить бажання твої" (Пс. 37:4). Він також показує сутність християнського гедонізму, коли вигукує: "Як лине той олень до водних потоків, так лине до Тебе, о Боже, душа моя, душа моя спрагнена Бога, Бога Живого!" (Пс. 42:1-2). Мойсей був християнським гедоністом (згідно з Євр. 11:24 - 27), тому що він відмовився від гріховної "дочасної потіхи", але "наругу Христову вважав за більше багатство, ніж скарби єгипетські, бо він озирався на Божу нагороду". Святі, які згадуються в Єв. 10:34, були християнськими гедоністами, оскільки вони наражали на небезпеку своє життя, коли відвідували ув’язнених християн, і радісно приймали грабунок свого майна, бо знали, що вони мають майно краще і неминуще. Апостол Павло схвалював християнський гедонізм, коли казав у Рим. 12:8: "Нехай той, хто милосердствує, діє з привітністю". Ісус Христос, Начальник і Виконавець нашої віри, встановив найвищий взірець християнського гедонізму, тому що "Його уподобання – в страху Господньому" (Іс. 11:3), і замість радості, яка була перед ним, він перетерпів хреста, не звертаючи увагу на сором, і сів по правиці трону Господнього (Єв. 12:2). 

Християнський гедонізм навчає, що бажання бути щасливим дано Господом, не слід його заперечувати або чинити йому опір, його треба спрямовувати до Бога, щоб отримати задоволення. Християнський гедонізм не каже, що будь-яке задоволення – це добре. Він стверджує, що Бог показав, що є добре, і якщо ви будете так чинити, це повинно принести вам радість. (Мих. 6:8). І оскільки виконання волі Господа неодмінно принесе її вам, прагнення радості становить важливу частину всіх моральних зусиль. Якщо ви відкидаєте прагнення радості (а відтак відмовляєтесь бути гедоністом у моєму розумінні цього слова), ви не можете виконувати волю Господа. Християнський гедонізм стверджує, що за будь-якої епохи жоден із найблагочестивіших праведників не виявив протиріччя у висловлюванні, з одного боку: «За Тебе нас цілий день умертвляють, нас уважають за овець, приречених на заколення» (Рим. 8:36), і з другого боку: «Радійте в Господі завсіди, і знову кажу: радійте!» (Фил. 4:4). Християнський гедонізм не має нічого спільного із культурою потурання своїм примхам, яка робить вас рабами гріховних поривів. Він закликає нас не пристосовуватись до цього віку, а перемінюватись, відновлюючи свій розум (Рим. 12:2), таким чином ми можемо втішатись, виконуючи волю Отця нашого небесного. Відповідно до християнського гедонізму радість в Господі – це не вибірковий аспект християнства. Коли ви задумаєтесь над цим, з’ясовується, що радість в Господі – це невід'ємна частина збереження віри. 

Сьогодні я бажаю відкрити вам підвалину християнського гедонізму: щасливість Бога. Я спробую підтвердити три спостереження з Писання: 1) Бог щасливий, тому що Він має втіху в Собі. 2) Бог щасливий, тому що Він є Вседержитель. 3) Щасливість Бога - це підвалина християнського гедонізму, тому що вона проявляється у милості до нас. 

==== Бог має втіху в Собі Самому  ====

По-перше, Бог щасливий, тому що Він має втіху в Собі. Бог був би несправедливим, якби Він щось цінував більше, ніж те, що має найбільшу цінність. А Він є найбільшою цінністю. Якби Бог не черпав безмежну втіху у Своїй славі, Він був би несправедливим, адже слушно захоплюватись кимось відповідно до того, наскільки його слава гідна. Писання наповнене текстами, які показують, як непохитно діє Бог з любові до Власної слави. "Ради Себе, ради Себе роблю, бо як буде збезчещене Ймення Моє? А іншому слави Своєї не дам" (Іс. 48:11). 

Те ж саме з’ясовується, коли ми обмірковуємо зв'язок Бога-Отця з Богом-Сином. Тут криється таємниця, яка виходить за межі людського розуміння. І я визнаю, що наші теологічні зусилля описати самоусвідомлення Бога і Його взаємини всередині Трійці схожі на лепет малої дитини про свого батька. Але навіть уста немовляти можуть висловити мудрість, якщо ми слідуємо за Писанням. А воно вчить, що Ісус Христос, Син Божий, є Богом (Івана 1:1). В Посланні до Євреїв 1:3 говориться: "Він був сяйвом слави та образом істоти Його". В Другому посланні до Коринтян 4:4 говориться про славу Христа, Який є відображенням Бога. З цих уривків ми взнаємо, що в усій вічності Бог Отець бачить відображення власної слави, яка так чудово втілилась у особі Його Сина. Таким чином, один з найкращих способів міркування про незмірну щасливість Бога у Його власній славі полягає у роздумовуванні про втіху, що Він має у Своєму Синові, який є образом цієї слави. Коли Ісус прийшов у світ, Бог Отець сказав: "Це Мій улюблений Син..." (Мат. 3:17). Коли Бог Отець споглядає славу власної сутності в особі Свого Сина, Він безмежно щасливий. "Оце Слуга Мій, що Я підпираю Його, Мій Обранець, що Його полюбила душа Моя" (Кн. пророка Іс. 42:1). Отже, перше спостереження полягає у тому, що Бог щасливий, тому що Він має втіху у Собі, особливо тому, що Його сутність відображається у Його улюбленому Синові. 

==== Бог є Вседержитель  ====

По-друге, Бог щасливий, тому що Він є Вседержитель. У псалмі 113:11 говориться: "А Бог наш на небі, – усе, що хотів, учинив". Цей вірш має на увазі, що верховна влада Бога – це Його право та сила робити все, що робить Його щасливим. Наш Бог на небі понад усіма речами і нічому не підвладний. Тому Він робить те, що Йому до вподоби – Він завжди діє так, щоб залишатися якомога щасливішим. Бог щасливий тому, що Його справедливі діяння, які завжди чиняться з любов’ю до Його власної слави, ніколи не можуть бути зведеними нанівець поза Його бажанням. Книга пророка Ісаї 43:12-13: "…Я - Бог; І Я здавна Той Самий, і ніхто не врятує з Моєї руки, – як що Я вчиню, то хто це перемінить?" Книга Ісаї 46:10: "Мій замір відбудеться, і всяке жадання Своє Я вчиню". Книга Даниїла 4:32: "Він чинить за Своєю волею серед небесного війська та мешканців землі, і немає нікого, хто спротивився б Його руці та й сказав би Йому: Що Ти робиш?". Отже ми можемо бути впевненими, що Бог безмежно щасливий, тому що як Творець Він має абсолютну правду і силу, щоб подолати кожну перепону до Його радості. 

Тут варто поставити запитання у дужках – як добрий Бог може бути щасливим, коли світ пронизаний стражданням та злом? Це величезне і складне питання, вирішити яке мені допомагають дві обставини. По-перше, розмови про те, що Бог насправді не є господарем становища, завдають шкоди Його репутації. Якби хтось у грудні 1974 року, коли моя мати загинула в автокатастрофі, намагався заспокоїти мене, кажучи: "Бог не бажав, щоб це трапилось. Ти можеш залишитись вірним Йому, Він добрий". Я відповів би: "Я черпаю втіху не від думки, що Бог настільки слабкий, що не може змінити напрямок руху колоди на верхівці фургона". Мій Бог є Вседержитель. Він забрав мою матір у призначений час, і я вірю тепер, одного дня я побачу, що так було добре. Бо я взнав в Ісусі Христі, що Бог добрий. Біблійне рішення проблеми зла полягає в тому, що не треба позбавляти Бога Його верховної влади. 

Друге спостереження, яке допомагає мені у цьому питанні, полягає у тому, що ставлення Бога до трагічних подій залежить від точки фокуса. Бог не отримує задоволення від болю та зла, розглядаючи їх просто самих у собі. Коли Його фокус звужений і спрямований тільки на біль та зло, Він може наповнитись жахом та горем. Але коли Він робить фокус ширшим, щоб охопити всі зв’язки і результати події аж у вічності, вона постає як частина візерунка або мозаїки, що тішать Його і які склались за Його волею. Наприклад, смерть Христа була діянням Бога Отця. "…а ми уважали Його за пораненого, ніби Бог Його вдарив поразами й мучив… . Та зволив Господь, щоб побити Його, щоб муки завдано Йому" (Іс. 53:4,10). Проте, без сумніву, Бог Отець, дивлячись на страждання Свого улюбленого Сина і гріх, внаслідок якого Він постраждав на хресті, не отримував задоволення від них самих у собі. Гріх сам у собі і страждання невинних саме у собі огидні Богові. Але згідно з Євр. 2:10, Бог Отець вважав, що саме Провідника нашого спасіння належало вдосконалити через страждання. Бог бажав того, що при вузькій перспективі було Йому огидним, бо з широкої перспективи вічності Він саме таким чином показав Свою праведність (Рим. 3:25) та привів Своїх людей до слави (Євр. 2:10). Коли Бог у Своєму всезнанні оглядає історію спокутування від початку до кінця, Він радіє тому, що бачить. Ось чому я можу зробити висновок, що у цілому світі ніщо не може звести нанівець найвищу щасливість Бога. Він безмежно втішається власною славою і у Своїй суверенності робить все, чим втішається. 

==== Божа радість надміру виливається на нас у благодаті  ====

Ми підходимо до заключного спостереження: щасливість Бога - це підвалина християнського гедонізму, тому що Його щасливість виливається на нас у благодаті. Уявіть собі, що би було, якби Бог, який керує світом, був би нещасливим? Що якби Бог був схильним до бурчання, невдоволення і пригніченого настрою, як такий собі велетень, що сидить на небі, у казці "Джек та бобове стебло". Або якщо Бог був би понурим та засмученим, похмурим та невдоволеним, зажуреним та роздратованим? Чи змогли б ми разом із Давидом сказати: "Боже – Ти Бог мій, я шукаю від рання Тебе, душа моя прагне до Тебе, тужить тіло моє за Тобою в країні пустельній і вимученій без води" (Пс. 63:1). Та нізащо! Ми би всі ставилися до Бога, як малі діти ставляться до свого засмученого, похмурого, невдоволеного і роздратованого батька . Він не може дати їм радості. Вони можуть тільки намагатись уникати його і, можливо, докладати зусиль, щоб він став краще почуватись. Таким чином, християнський гедонізм основується на тому, що Бог безмежно щасливий, бо мета християнського гедонізму – бути щасливим у Бозі, радіти у Бозі, дбати про товариські стосунки з Богом та насолоджуватись ними. Бо діти не можуть втішатись товариством засмученого, похмурого та роздратованого батька. Отже, християнський гедонізм насамперед полягає в тому, що Бог найщасливіший з усіх істот. 

Це ствердження можна виразити інакше. Для того щоб грішник поставив собі за мету радіти в Бозі, він має бути впевненим, що Бог не відкине його, коли він прийде, шукаючи прощення та товариських стосунків. Яким чином можна дати нам надію, що Бог буде милосердним з нами, коли ми розкаємось у своєму гріхові і прийдемо, шукаючи радість у Ньому? Читаємо у Єр. 9:23 такі переконливі слова "Я – то Господь, Який на землі чинить милість, правосуддя та правду бо в цьому моє уподобання," – говорить Господь. Бог виявляє милосердя, тому що Він знаходить в ньому втіху. Бог не примушений спасати за якимось формальним принципом чи правилом. Він настільки наповнений життям та радістю у Своїй славі, що найвища точка Його задоволення – це виливання надміру благодаті на нас. Підстава нашої впевненості у Божому милосерді полягає в тому, що Він досконалий християнський гедоніст. Він знаходить найбільше задоволення у Своїй божественній досконалості, і Його щасливість настільки повна, що вона виражається у задоволенні, з яким Він розділяє її з іншими. 

Прислухайтесь до головного мотиву досконалого небесного Гедоніста, що лунає в Єремії 32:40-41. Чому Бог чинить добро? Яким чином Він виражає Свою любов до вас? Послухайте: 

"І складу з ними вічного заповіта, що не відвернусь від них, щоб їм не чинити Свого добра, і дам їм у серце свій страх, щоб не відступали від Мене! ''І буду Я тішитись ними, щоб чинити їм добро'', і їх посаджу на землі цій у правді ''усім Своїм серцем та всією душею Своєю"''. 

Бог чинить добро, тому що Він так насолоджується ним! Він продовжує любити вас всім Своїм серцем та усією душею. Щасливість Бога виливається надміру у сповненій радістю любові – це підвалина та приклад християнського гедонізму. 

Я завершу запрошенням. Ці дорогоцінні та дивовижні обіцянки Божої благодаті не належать всім. Існує одна умова. Вона не пов’язана з роботою чи оплатою. Безмежно щасливий Господь не потребує вашої роботи, і всі ваші багатства вже належать Йому. Умова полягає в тому, щоб ви стали християнським гедоністом – припиніть свої намагання сплачувати щось або працювати заради Нього, не втікайте від Нього, а замість цього почніть всім своїм серцем шукати незрівнянну радість близькості з живим Богом. 
<blockquote>Не в силі коня уподоба Його,<br> і не в членах людини Його закохання, – <br> Господь любить тих, хто боїться Його,<br> хто надію складає на милість Його! (Псалом 146:10-11) </blockquote> 
Умова для успадкування всього, що Бог обіцяв, полягає в тому, що всю надію на щастя, яку ви поклали на самого себе та на свою родину, а також роботу та дозвілля, ви перенесете на Нього. "Господь любить тих.., хто надію складає на милість його" (Пс. 146:11). "Хай Господь буде розкіш твоя, – і Він сповнить тобі твого серця бажання" (Пс. 37:4). 

<br>