Gospel Translations Ukrainian - Внесок користувача [uk]

Ми бачили Його славу, сповнену благодаті та правди

Pcain — Wed, 22 Mar 2017 19:47:01 GMT

Pcain:

{{info|We Beheld His Glory, Full of Grace and Truth}} 
<blockquote>'''Івана 1:14 -15''' І Слово сталося тілом, і перебувало між нами, повне благодаті та правди, і ми бачили славу Його, славу як Однородженого від Отця. 15. Іван свідчить про Нього, і кликав, говорячи: Це був Той, що про Нього казав я: Той, Хто прийде за мною, існував передо мною, бо був перше, ніж я.16. А з Його повноти ми одержали всі, а то благодать на благодать.17. Закон бо через Мойсея був даний, а благодать та правда з'явилися через Ісуса Христа.18. Ніхто Бога ніколи не бачив, Однороджений Син, що в лоні Отця, Той Сам виявив був. </blockquote>
Давайте почнемо з вірша 14, в якому зможемо побачити суть цього відривку «І Слово сталося тілом, і перебувало між нами, повне благодаті та правди, і ми бачили славу Його, славу як Однородженого від Отця». Давайте подивимось на 1 вірш щоб зрозуміти хто ж був цим Словом: «Споконвіку було Слово, а Слово в Бога було, і Бог було Слово.» (Івана 1:1). Отже ми бачимо що цим Словом був Син Бога.

Я кажу Син тому що так написано в 14 вірші: «І Слово сталося тілом, і перебувало між нами, повне благодаті та правди, і ми бачили славу Його, славу як ''Однородженого ''від Отця». Таким чином Слово – це син Бога.

==== Один Бог, три особистості. ====

Мусульман, як і багатьох інших бентежить це слово – Син. Деякі думають що у Бога були інтимні відносини з Марією в результаті яких з’явився син. Але Біблія каже інше. В Івана 1:1 читаємо: «Споконвіку було Слово». Це був Син Бога. І Він не мав початку. Він був з самого початку. Він існував з давніх-давен і аж до вічності. І в 3 вірші написано: «Усе через Нього повстало, і ніщо, що повстало, не повстало без Нього». Це означає що Він не був створений. Він не є частиною творіння. Так що ж ми знаємо про Сина Бога: 1). Він – Бог. 2). Батько також Бог. 3). Син не є Батьком, але Він був поряд з Батьком. 4). Він не є творінням і Він вічний.

Можна ще багато чого казати про доктрину Трійці – вчення про те, що Бог один, але представлений трьома особистостями: Отцем, сином і Духом Святим. Давайте це залишимо в наших серцях. Син і Батько – це один Бог, але дві різні особи. У них одна божественна природа. Вони є одним Богом, але з двома різними центрами свідомості.

==== Бог став людиною, але не перестав бути Богом. ====

Так ось, що ж каже 14 вірш – а він каже про найважливішу подію в історії – це те, що Слово, тобто Син, став людиною, але не перестав бути Богом. Як же ми це знаємо і що це означає для мене особисто?

«Слово сталося тілом». Це означає що божественне Слово, Син Бога, став людиною, але при цьому залишився Богом. Звідки ми це знаємо? І що це означає для нас? Сьогодні ми спробуємо дати відповіді на ці запитання за допомогою 14 вірша.

==== Слово перебувало між нами ====

Перша причина чому божественне Слово не перестало бути божественнім ми знаходимо в 14 вірші, який каже, що «Слово перебувало між нами». Дієслово ''перебувало'' стосується ''Слова''. А Слово – це Бог. Тому найправильніше буде сказати що Бог, Слово, перебував між нами. Ось чому в Матвія 1:23 ангел сказав: «Ось діва в утробі зачне, і Сина породить, і назвуть Йому Ймення Еммануїл, що в перекладі є: З нами Бог» (що означає З ''нами Бог''). Слово, Син, не перестав бути Богом, коли був між нами.

==== Слава Його, слава як Однородженого від Отця ====

Наступна причина записана далі в 14 вірші: «і ми бачили славу Його, славу як Однородженого від Отця». Чию славу? Славу Слова – Слова, яким є Бог. І яка ж це була слава? Це була «слава як Однородженого від Отця».

Коли Іван каже, що слава втіленого Слова – це слава «слава як Однородженого від Отця», чи означає слово ''як'' тільки імітацію слави? Я так не думаю. Якщо я скажу: «У мене є книга, яку я хочу подарувати і я хочу віддати її тобі ''як'' першочерговому» і Ви не скажете «я не є твоїм першим вибором, а я лише ''як'' перший вибір». Ні. Це не те, що означає слово ''як'', коли я кажу: «я віддам її тобі, ''як'' моєму першому вибору». Це означає: я віддам її тобі так ''як ти справді'' є моїм першим вибором. Коли Іван каже: «ми бачили славу Його, славу ''як'' Однородженого від Отця», це означає: «Ми бачили Його славу – такою, якою вона насправді є – славу Сина Божого».

Ми це знаємо тому що в першій половині 14 вірша Іван каже просто і прямо: «ми бачили славу ''Його''». Чию славу? Славу вічного Слова, Сина. «І Слово сталося тілом, і перебувало між нами, і ми бачили славу Його». Диво перевтілення не мало недоліків. Слово стало плоттю і Він це зробив будучи Богом і не переставаючи Ним бути. Він є втіленням Божої слави.

==== Що це означає для нас? ====

Вірші 15 – 18 дають більше причин для того щоб повірити, що Слово стало плоттю, але не перестало бути Богом. Ці вірші ми будемо вивчати наступного тижня, а зараз давайте повернемось до 14 вірша. Так давайте ж запитаємо: Що значить для нас те, що Слово стало тілом? – те, що Син Божий став людиною, але при цьому залишився Богом. Чому я задаю це питання? По-перше тому що сам текст дає відповідь на нього. Але є і інша причина.

==== Розвиток родинної культури ====

Ви пам’ятаєте як декілька місяців тому я проповідував декілька разів і благав Господа, щоб Він зростив, як я називаю, ''родинну культуру'', в нашій церкві. Я пояснював що я мав на увазі спираючись на слово від филип’ян 2:3-4 «Не робіть нічого підступом або з чванливости, але в покорі майте один одного за більшого від себе. Нехай кожен дбає не про своє, але кожен і про інших». Іншими словами, давайте зростати як церква, турбуючись не кожен сам за себе, але служити іншим та думати про благо інших.

А ви пам’ятаєте що має бути в основі мислення слуги та родинних відносин? Наступні вірші це пояснюють: Нехай у вас будуть ті самі думки, що й у Христі Ісусі! Він, бувши в Божій подобі, не вважав за захват бути Богові рівним, але Він умалив Самого Себе, прийнявши вигляд раба, ставши подібним до людини; і подобою ставши, як людина…(До филип'ян 2:5-7)». Іншими словами основа скромності, служінню, любові і нової родинної культури в Віфлеємі була: ''І Слово сталося тілом, і перебувало між нами,- і померло за нас.''

==== Втілення та застосування ====

Причина по якій я все це виділяю це те, що ми не кажемо: «Ну, минулого літа ми казали про родинні стосунки, тепер будемо вивчати теологію». Ні. Єдина теологія, яку треба брати до уваги написана в посланні до Филип’ян 2 розділ, яка повністю співпадає з теологією, яка записана в Євангелії від Івана. Це допоможе нам пізнати Христа, славу Христа, і змінитися через любов Христа (13:34; 15:12) – це означає що наша церква постійно змінюється. Ми стаємо більш люблячими, хочемо більше допомагати, більше служити, менше пишатися, бути менше егоїстичними та замкнутими, а більше піклуватися.

Тому, коли я казав: «Давайте не будемо далі читати поки не вирішимо що значить для нас те, що Слово стало тілом». За цим питанням можна почути як б’ється серце. Я завжди пильную які зміни ця теологія приносить в наші особисті та родинні стосунки.

==== В Ісусі ми бачимо славу Бога ====

То що саме значить для ''нас'' те, що Слово стало тілом? В 14 вірші читаємо: «і ми бачили славу Його, славу як Однородженого від Отця». Це означає що в славі Ісуса Христа ми бачимо славу Бога. А це означає, що слава Бога, відтворена в Ісусі, не наповнена нашими гріхами. Навпаки вона «повна благодаті та правди». Іншими словами, слава Бога в Христі – це Його люб’язне відношення до нас, яке не йде на компроміс з Його правдивістю та вірністю Самому Собі. І це люб’язне відношення дуже дуже велике. Саме цьому в тексті використовується слово повне – слово повне відноситься до слави. Слава Сина Бога сповнена люб’язності до нас, грішників і не ставить під загрозу Божу істину.

==== Повне благодаті ====

Це дійсно чудова новина. Бог дійсно міг воплотитись як суддя або кат. І всі ми були б винні перед ним і були б засудженні до вічних мук. Але Він не так воплотився. Слово, Син, який і є Богом, став людиною щоб показати божественну славу, яка ''«повне благодаті та правди»''. Слово Боже стало плоттю щоб бути милостивим з нами. Слово стало тілом, щоб ця милостивість до нас була у згоді з Божою праведністю. Це не була невиразна, без принципова, сентиментальна благодать.

Це була праведна, та, що славить Бога, цінна благодать. Вона приведе прямо до смерті Христа на хресті. Фактично це і є те, заради чого Він став тілом. Для того, щоб померти Йому необхідно було тіло. Йому необхідно було стати людиною для того, щоб померти як Бог-людина (Євреям 2:14-15). Слово стало тілом і тому смерть Ісуса Хреста стала можливою. Хрест – це те місце, де як найкраще видно всю повноту благодаті. Вона була представлена там та й придбана там.

==== …. і правди ====

Причина по якій це мало звершитись через смерть, тому що Син Божий сповнений благодаті і правди. Бог милостивий до нас і правдивий Сам до Себе. І тому, коли прийшов Його син, Він був сповнений благодаті і правди. Коли помер Христос, Бог був правдивий Сам до Себе, тому що гріх було покарано. І коли Христос помер, Бог проявив благодать до нас, бо Він помер за наші гріхи.

«Слово стало тілом» означає для нас, що слава Бога відобразилась в історії так, як раніше ніколи не було, а саме – в повноті благодаті і повноті правди, яка так яскраво сяє в смерті Ісуса за грішників.

==== Бачити духовну красу ====

Будь обачним і не кажи: «Мене не було там і я не бачив Його, тому я не можу бачити Його славу. Ваша релігія може дозволити Вам казати все що завгодно про славу Сина Божого, але Його тут немає і я Його не бачу». Будьте обережними. Не думайте, що слава, яка описана в 14 вірші, це просто якась зовнішня краса. Ісус не був яскравим або привабливим фізично. Бо Він виріс перед Ним, мов галузка, і мов корінь з сухої землі, не мав Він принади й не мав пишноти; і ми Його бачили, та краси не було, щоб Його пожадати!(Ісая 53:2)

І я не думаю що Його слава в 14 вірші була демонстрацією чудес. Так, були люди, які бачили чудеса і знали, що вони відбувались, але не бачили нічого прекрасного або славного. Вони хотіли вбити Його (Івана 11:45-48).

Ні, проявлення «слави» Сина Божого, слави Слова, слави Ісуса Христа під час Його першого пришестя, це в основному духовна слава, духовна краса. Це не те, що ми можемо побачити фізичними очима, але очима серця (до Єфесян 1:18). Ми спостерігаємо за Його вчинками, як Він говорить, як любить, як помирає і по благодаті ми бачимо божественну славу і красу.

==== Незрівнянне поєднання благодаті і правди. ====

Павло так каже про це в 2-ому посланні до Коринтян 4:4 «для невіруючих, яким бог цього віку засліпив розум, щоб для них не засяяло світло Євангелії ''слави Христа, а Він образ Божий''». «слава Христа, який є образом Бога» це і є те, про що пише Іван в 14 вірші «повне благодаті та правди, і ми бачили славу Його, славу як Однородженого від Отця».

Пам’ятайте, Павло писав людям, які ніколи не бачили Христа на землі і Іван писав своє Євангеліє людям, які ніколи не бачили Ісуса на землі – таким, як ми. Слава описана в Євангелії від Івана 1:14 і в посланні до Коринтян 4:4 є духовною славою, яку ми ''бачимо коли чуємо'' історію про Ісуса.

Немає необхідності бачити Його фізично. Ісус казав: «Промовляє до нього Ісус: Тому ввірував ти, що побачив Мене? Блаженні, що не бачили й увірували!» (Від Івана 20:29). Ми Його зустрічаємо в Євангелії від Івана і інших книгах Біблії. Коли ми зустрічаємось з ними в цих історіях, натхненних Його словами та вчинками, ми бачимо як сяє Його слава – це краса, незрівнянне поєднання благодаті і правди.

==== Народжений знову через Євангеліє ====

12 та 13 вірші описують народження згори, а 14 вірш – славу Сина Божого.

«12. А всім, що Його прийняли, їм владу дало дітьми Божими стати, тим, що вірять у Ймення Його,13. що не з крови, ані з пожадливости тіла, ані з пожадливости мужа, але народились від Бога.14. І Слово сталося тілом, і перебувало між нами, повне благодаті та правди, і ми бачили славу Його, славу як Однородженого від Отця.» Івана 1:12-14

Пам’ятаєте 14 вірш «І життя було в Нім, а життя було Світлом людей.» Коли ми отримуємо нове ''життя'', ми отримуємо нове ''світло''. Це світло не є фізичним світлом. Це духовне сяйво слави Сина Божого, про яке ми читаємо в 14 вірші. Ось там ми маємо бачити.

А як це нове духовне життя приходить до нас? В 13 вірші читаємо, що воно приходить коли ми народженні від Бога. Це відбувається коли ми народженні згори. Це коли ми маємо віру в Христа і стаємо дітьми Бога (Івана 1:12).

Через Євангеліє – коли ми чуємо вчинки і слова Ісуса, направленні на рятунок – Бог створює в нас духовне життя. Ми народжуємось від Господа через Євангеліє (1 Петра 1:23-25). І це нове духовне життя допомагає бачити славу Христа (Івана 1:4). Це відбувається миттєво. Ось чому в Івана 8:12 читаємо: «світло життя». Коли ти маєш духовне життя, ти бачиш духовну славу.

==== Можливість бачити славу. ====

Відповідно до 12 вірша ми можемо сказати, що це нове життя вірить в світло і отримує світло як частину правди і слави Ісуса Христа, Сина Божого. І через це життя і світло і віру і отримання, ми отримуємо право називатися дітьми Божими. Тому ми діти Божі, бо це життя і світло і віра і отримання – наше право, як дітей Божих.

Тому я звеличую перед вами втіленого Сина Божого ''І Слово сталося тілом, і перебувало між нами, повне благодаті та правди''. Подивіться на Його славу, славу єдиного Сина, народженого від Отця, сповненого благодаті і правди. Дивіться на нього, на Його славу і живіть. Амінь.

Ми бачили Його славу, сповнену благодаті та правди

Pcain — Wed, 22 Mar 2017 19:03:52 GMT

Pcain: Створена сторінка: {{info|We Beheld His Glory, Full of Grace and Truth}} <blockquote> '''Івана 1:14 -15''' І Слово сталося тілом, і перебув...

{{info|We Beheld His Glory, Full of Grace and Truth}} 
<blockquote>
'''Івана 1:14 -15''' І Слово сталося тілом, і перебувало між нами, повне благодаті та правди, і ми бачили славу Його, славу як Однородженого від Отця. 15. Іван свідчить про Нього, і кликав, говорячи: Це був Той, що про Нього казав я: Той, Хто прийде за мною, існував передо мною, бо був перше, ніж я.16. А з Його повноти ми одержали всі, а то благодать на благодать.17. Закон бо через Мойсея був даний, а благодать та правда з'явилися через Ісуса Христа.18. Ніхто Бога ніколи не бачив, Однороджений Син, що в лоні Отця, Той Сам виявив був.
</blockquote>
Давайте почнемо з вірша 14, в якому зможемо побачити суть цього відривку «І Слово сталося тілом, і перебувало між нами, повне благодаті та правди, і ми бачили славу Його, славу як Однородженого від Отця». Давайте подивимось на 1 вірш щоб зрозуміти хто ж був цим Словом: «Споконвіку було Слово, а Слово в Бога було, і Бог було Слово.» (Івана 1:1). Отже ми бачимо що цим Словом був Син Бога.

Я кажу Син тому що так написано в 14 вірші: «І Слово сталося тілом, і перебувало між нами, повне благодаті та правди, і ми бачили славу Його, славу як Однородженого від Отця». Таким чином Слово – це син Бога.

==== Один Бог, три особистості. ====

Мусульман, як і багатьох інших бентежить це слово – Син. Деякі думають що у Бога були інтимні відносини з Марією в результаті яких з’явився син. Але Біблія каже інше. В Івана 1:1 читаємо: «Споконвіку було Слово». Це був Син Бога. І Він не мав початку. Він був з самого початку. Він існував з давніх-давен і аж до вічності. І в 3 вірші написано: «Усе через Нього повстало, і ніщо, що повстало, не повстало без Нього». Це означає що Він не був створений. Він не є частиною творіння. Так що ж ми знаємо про Сина Бога: 1). Він – Бог. 2). Батько також Бог. 3). Син не є Батьком, але Він був поряд з Батьком. 4). Він не є творінням і Він вічний.

Можна ще багато чого казати про доктрину Трійці – вчення про те, що Бог один, але представлений трьома особистостями: Отцем, сином і Духом Святим. Давайте це залишимо в наших серцях. Син і Батько – це один Бог, але дві різні особи. У них одна божественна природа. Вони є одним Богом, але з двома різними центрами свідомості.

==== Бог став людиною, але не перестав бути Богом. ====

Так ось, що ж каже 14 вірш – а він каже про найважливішу подію в історії – це те, що Слово, тобто Син, став людиною, але не перестав бути Богом. Як же ми це знаємо і що це означає для мене особисто?

«Слово сталося тілом». Це означає що божественне Слово, Син Бога, став людиною, але при цьому залишився Богом. Звідки ми це знаємо? І що це означає для нас? Сьогодні ми спробуємо дати відповіді на ці запитання за допомогою 14 вірша.

==== Слово перебувало між нами ====

Перша причина чому божественне Слово не перестало бути божественнім ми знаходимо в 14 вірші, який каже, що «Слово перебувало між нами». Дієслово ''перебувало'' стосується ''Слова''. А Слово – це Бог. Тому найправильніше буде сказати що Бог, Слово, перебував між нами. Ось чому в Матвія 1:23 ангел сказав: «Ось діва в утробі зачне, і Сина породить, і назвуть Йому Ймення Еммануїл, що в перекладі є: З нами Бог» (що означає З ''нами Бог''). Слово, Син, не перестав бути Богом, коли був між нами.

==== Слава Його, слава як Однородженого від Отця ====

Наступна причина записана далі в 14 вірші: «і ми бачили славу Його, славу як Однородженого від Отця». Чию славу? Славу Слова – Слова, яким є Бог. І яка ж це була слава? Це була «слава як Однородженого від Отця».

Коли Іван каже, що слава втіленого Слова – це слава «слава як Однородженого від Отця», чи означає слово ''як'' тільки імітацію слави? Я так не думаю. Якщо я скажу: «У мене є книга, яку я хочу подарувати і я хочу віддати її тобі ''як'' першочерговому» і Ви не скажете «я не є твоїм першим вибором, а я лише ''як'' перший вибір». Ні. Це не те, що означає слово ''як'', коли я кажу: «я віддам її тобі, ''як'' моєму першому вибору». Це означає: я віддам її тобі так ''як ти справді'' є моїм першим вибором. Коли Іван каже: «ми бачили славу Його, славу ''як'' Однородженого від Отця», це означає: «Ми бачили Його славу – такою, якою вона насправді є – славу Сина Божого».

Ми це знаємо тому що в першій половині 14 вірша Іван каже просто і прямо: «ми бачили славу ''Його''». Чию славу? Славу вічного Слова, Сина. «І Слово сталося тілом, і перебувало між нами, і ми бачили славу Його». Диво перевтілення не мало недоліків. Слово стало плоттю і Він це зробив будучи Богом і не переставаючи Ним бути. Він є втіленням Божої слави.

==== Що це означає для нас? ====

Вірші 15 – 18 дають більше причин для того щоб повірити, що Слово стало плоттю, але не перестало бути Богом. Ці вірші ми будемо вивчати наступного тижня, а зараз давайте повернемось до 14 вірша. Так давайте ж запитаємо: Що значить для нас те, що Слово стало тілом? – те, що Син Божий став людиною, але при цьому залишився Богом. Чому я задаю це питання? По-перше тому що сам текст дає відповідь на нього. Але є і інша причина.

==== Розвиток родинної культури ====

Ви пам’ятаєте як декілька місяців тому я проповідував декілька разів і благав Господа, щоб Він зростив, як я називаю, ''родинну культуру'', в нашій церкві. Я пояснював що я мав на увазі спираючись на слово від филип’ян 2:3-4 «Не робіть нічого підступом або з чванливости, але в покорі майте один одного за більшого від себе. Нехай кожен дбає не про своє, але кожен і про інших». Іншими словами, давайте зростати як церква, турбуючись не кожен сам за себе, але служити іншим та думати про благо інших.

А ви пам’ятаєте що має бути в основі мислення слуги та родинних відносин? Наступні вірші це пояснюють: Нехай у вас будуть ті самі думки, що й у Христі Ісусі! Він, бувши в Божій подобі, не вважав за захват бути Богові рівним, але Він умалив Самого Себе, прийнявши вигляд раба, ставши подібним до людини; і подобою ставши, як людина…(До филип'ян 2:5-7)». Іншими словами основа скромності, служінню, любові і нової родинної культури в Віфлеємі була: ''І Слово сталося тілом, і перебувало між нами,- і померло за нас.''

==== Втілення та застосування ====

Причина по якій я все це виділяю це те, що ми не кажемо: «Ну, минулого літа ми казали про родинні стосунки, тепер будемо вивчати теологію». Ні. Єдина теологія, яку треба брати до уваги написана в посланні до Филип’ян 2 розділ, яка повністю співпадає з теологією, яка записана в Євангелії від Івана. Це допоможе нам пізнати Христа, славу Христа, і змінитися через любов Христа (13:34; 15:12) – це означає що наша церква постійно змінюється. Ми стаємо більш люблячими, хочемо більше допомагати, більше служити, менше пишатися, бути менше егоїстичними та замкнутими, а більше піклуватися.

Тому, коли я казав: «Давайте не будемо далі читати поки не вирішимо що значить для нас те, що Слово стало тілом». За цим питанням можна почути як б’ється серце. Я завжди пильную які зміни ця теологія приносить в наші особисті та родинні стосунки.

==== В Ісусі ми бачимо славу Бога ====

То що саме значить для ''нас'' те, що Слово стало тілом? В 14 вірші читаємо: «і ми бачили славу Його, славу як Однородженого від Отця». Це означає що в славі Ісуса Христа ми бачимо славу Бога. А це означає, що слава Бога, відтворена в Ісусі, не наповнена нашими гріхами. Навпаки вона «повна благодаті та правди». Іншими словами, слава Бога в Христі – це Його люб’язне відношення до нас, яке не йде на компроміс з Його правдивістю та вірністю Самому Собі. І це люб’язне відношення дуже дуже велике. Саме цьому в тексті використовується слово повне – слово повне відноситься до слави. Слава Сина Бога сповнена люб’язності до нас, грішників і не ставить під загрозу Божу істину.

==== Повне благодаті ====

Це дійсно чудова новина. Бог дійсно міг воплотитись як суддя або кат. І всі ми були б винні перед ним і були б засудженні до вічних мук. Але Він не так воплотився. Слово, Син, який і є Богом, став людиною щоб показати божественну славу, яка ''«повне благодаті та правди»''. Слово Боже стало плоттю щоб бути милостивим з нами. Слово стало тілом, щоб ця милостивість до нас була у згоді з Божою праведністю. Це не була невиразна, без принципова, сентиментальна благодать.

Це була праведна, та, що славить Бога, цінна благодать. Вона приведе прямо до смерті Христа на хресті. Фактично це і є те, заради чого Він став тілом. Для того, щоб померти Йому необхідно було тіло. Йому необхідно було стати людиною для того, щоб померти як Бог-людина (Євреям 2:14-15). Слово стало тілом і тому смерть Ісуса Хреста стала можливою. Хрест – це те місце, де як найкраще видно всю повноту благодаті. Вона була представлена там та й придбана там.

==== …. і правди ====

Причина по якій це мало звершитись через смерть, тому що Син Божий сповнений благодаті і правди. Бог милостивий до нас і правдивий Сам до Себе. І тому, коли прийшов Його син, Він був сповнений благодаті і правди. Коли помер Христос, Бог був правдивий Сам до Себе, тому що гріх було покарано. І коли Христос помер, Бог проявив благодать до нас, бо Він помер за наші гріхи.

«Слово стало тілом» означає для нас, що слава Бога відобразилась в історії так, як раніше ніколи не було, а саме – в повноті благодаті і повноті правди, яка так яскраво сяє в смерті Ісуса за грішників.

==== Бачити духовну красу ====

Будь обачним і не кажи: «Мене не було там і я не бачив Його, тому я не можу бачити Його славу. Ваша релігія може дозволити Вам казати все що завгодно про славу Сина Божого, але Його тут немає і я Його не бачу». Будьте обережними. Не думайте, що слава, яка описана в 14 вірші, це просто якась зовнішня краса. Ісус не був яскравим або привабливим фізично. Бо Він виріс перед Ним, мов галузка, і мов корінь з сухої землі, не мав Він принади й не мав пишноти; і ми Його бачили, та краси не було, щоб Його пожадати!(Ісая 53:2)

І я не думаю що Його слава в 14 вірші була демонстрацією чудес. Так, були люди, які бачили чудеса і знали, що вони відбувались, але не бачили нічого прекрасного або славного. Вони хотіли вбити Його (Івана 11:45-48).

Ні, проявлення «слави» Сина Божого, слави Слова, слави Ісуса Христа під час Його першого пришестя, це в основному духовна слава, духовна краса. Це не те, що ми можемо побачити фізичними очима, але очима серця (до Єфесян 1:18). Ми спостерігаємо за Його вчинками, як Він говорить, як любить, як помирає і по благодаті ми бачимо божественну славу і красу.

==== Незрівнянне поєднання благодаті і правди. ====

Павло так каже про це в 2-ому посланні до Коринтян 4:4 «для невіруючих, яким бог цього віку засліпив розум, щоб для них не засяяло світло Євангелії ''слави Христа, а Він образ Божий''». «слава Христа, який є образом Бога» це і є те, про що пише Іван в 14 вірші «повне благодаті та правди, і ми бачили славу Його, славу як Однородженого від Отця».

Пам’ятайте, Павло писав людям, які ніколи не бачили Христа на землі і Іван писав своє Євангеліє людям, які ніколи не бачили Ісуса на землі – таким, як ми. Слава описана в Євангелії від Івана 1:14 і в посланні до Коринтян 4:4 є духовною славою, яку ми ''бачимо коли чуємо'' історію про Ісуса.

Немає необхідності бачити Його фізично. Ісус казав: «Промовляє до нього Ісус: Тому ввірував ти, що побачив Мене? Блаженні, що не бачили й увірували!» (Від Івана 20:29). Ми Його зустрічаємо в Євангелії від Івана і інших книгах Біблії. Коли ми зустрічаємось з ними в цих історіях, натхненних Його словами та вчинками, ми бачимо як сяє Його слава – це краса, незрівнянне поєднання благодаті і правди.

==== Народжений знову через Євангеліє ====

12 та 13 вірші описують народження згори, а 14 вірш – славу Сина Божого.

«12. А всім, що Його прийняли, їм владу дало дітьми Божими стати, тим, що вірять у Ймення Його,13. що не з крови, ані з пожадливости тіла, ані з пожадливости мужа, але народились від Бога.14. І Слово сталося тілом, і перебувало між нами, повне благодаті та правди, і ми бачили славу Його, славу як Однородженого від Отця.» Івана 1:12-14

Пам’ятаєте 14 вірш «І життя було в Нім, а життя було Світлом людей.» Коли ми отримуємо нове ''життя'', ми отримуємо нове ''світло''. Це світло не є фізичним світлом. Це духовне сяйво слави Сина Божого, про яке ми читаємо в 14 вірші. Ось там ми маємо бачити.

А як це нове духовне життя приходить до нас? В 13 вірші читаємо, що воно приходить коли ми народженні від Бога. Це відбувається коли ми народженні згори. Це коли ми маємо віру в Христа і стаємо дітьми Бога (Івана 1:12).

Через Євангеліє – коли ми чуємо вчинки і слова Ісуса, направленні на рятунок – Бог створює в нас духовне життя. Ми народжуємось від Господа через Євангеліє (1 Петра 1:23-25). І це нове духовне життя допомагає бачити славу Христа (Івана 1:4). Це відбувається миттєво. Ось чому в Івана 8:12 читаємо: «світло життя». Коли ти маєш духовне життя, ти бачиш духовну славу.

==== Можливість бачити славу. ====

Відповідно до 12 вірша ми можемо сказати, що це нове життя вірить в світло і отримує світло як частину правди і слави Ісуса Христа, Сина Божого. І через це життя і світло і віру і отримання, ми отримуємо право називатися дітьми Божими. Тому ми діти Божі, бо це життя і світло і віра і отримання – наше право, як дітей Божих.

Тому я звеличую перед вами втіленого Сина Божого ''І Слово сталося тілом, і перебувало між нами, повне благодаті та правди''. Подивіться на Його славу, славу єдиного Сина, народженого від Отця, сповненого благодаті і правди. Дивіться на нього, на Його славу і живіть. Амінь.

Для чого вивчати напам'ять Писання?

Pcain — Tue, 10 Jan 2017 19:50:51 GMT

Pcain:

{{info|Why Memorize Scripture?}} 

Почнемо з декількох свідоцтв: мені розказали, що доктор Хауард Хендрікс із Далласької Семинарії одного разу сказав (і я перефразовую), що якби він зміг прийняти таке рішення, то від кожного студента, який випускається із Далласької Богословської Семинарії, вимагали б вивчити тисячу віршів напам'ять, ідеально, слово в слово, перед випуском.

Даллас Уіллард, професор Філософії в Університеті Східної Каліфорнії написав: "Вивчення напам'ять Біблії є абсолютно фундаментальним для духовного формування. Якщо б мене змусили вибрати одну із усіх дисциплін духовного життя, я би обрав вивчення напам'ять Біблії, тому що це фундаментальний спосіб заповнення нашого розуму тим, що йому необхідно. Хай ця книга закону не відходить від твоїх вуст. Ось де вона тобі потрібна! Як вона може потрапити до твоїх вуст? Вивченням напам'ять." ( "Духовне формування у Христі на все життя і для всієї особи" в Vocatio, т. 12, весна 2001, с. 7)

Чак Свіндолл написав: "Я не знаю жодної іншої практики в житті християнина, яка була би більш корисною, практично кажучи, ніж вивчення напам'ять Писання... Ніяка інша вправа не виплачує такі дивіденди! Твоє молитовнє життя зміцнішає. Твоє свідчення буде точнішим і більш ефективним. Твоє відношення і погляди почнуть мінятися. Твій розум стане насторожі та буде спостережливим. Твоя самовпепненість і впевненість посиляться. Твоя віра утвердиться". ( "Рости сильним в різні пори життя" [ Гранд Репідс: Зондерван, 1994], с. 61).

Однією із причин, по якій Мартин Лютер прийшов до свого великого відкриття в Біблії, що виправдання тільки по вірі, було те, що в його ранні роки в Августинському Монастирі на нього вплинула любов до Писання Йоханна Стаупітза. Лютер проковтнув Біблію за один день, в той час коли люди отримували ступінь Доктора Богослов'я не читаючи Біблію. Лютер сказав, що у його співробітника Професора Андреаса Карлстадта навіть не було Біблії коли він отримав свою ступінь Доктора Богослов'я і навіть декілька років після того. (Бучер, Річард. "Любов Мартина Лютера до Біблії"). Лютер знав так багато Біблії напам'ять, що коли Господь відкрив його очі, щоб побачити істину виправдання в Римлян 1:17, він сказав "тоді я пробігся по Писянню із памяті", для того щоб підтвердити те, що він виявив.

Ось декілька причин, по яким так багато людей вважають вивчення Писання напам'ять неодмінним в Християнському житті.

'''1. Схожість на Христа'''

Павло написав, що "ми всі...дивимося на славу Господню, і змінюємося в той же образ від слави на славу" (2 Коринтян 3:18). Якщо нам треба бути зміненими на Христову подобу, ми повинні постійно бачити Його. Це відбувається у Слові. "Господь явився був у Шіло Самуїлові в слові Господьньому" (1 Самуїлова 3:21). Вивчання напам'ять Біблії має єффєкт зробити наш погляд на Ісуса постійнішим і чіткішим.

'''2. Щоденний тріумф над гріхом'''

"Чим додержить юнак у чистоті свою стежку? Як держатиметься Твоїх слів...Я в серці своїм заховав Твоє слово, щоб не грішити проти Тебе" ( Псалми 119:9, 11). Павло сказав, що ми повинні "Духом умертвляти тілесні [ гріховні] вчинки" (Римлян 8:13). Однією із зброй для умертвлення є "меч духовний", який є Слово Боже (Єфесян 6:17). Коли гріх манить тіло до гріховного вчинку, ми згадуємо слова Писання, які показують Христа і долаємо спокусу вищою гідністю і красою Христа над тим, що пропонує гріх.

'''3. Щоденний тріумф над сатаною'''

Коли Ісус був спокушеним сатаною в пустелі, Він вимовляв Писання по пам'яті і боровся з сатаною (Матвія 4:1-11).

'''4. Втіха і поради людям, яких любиш'''

Час, коли людям від тебе необхідна втіха і порада не завжди співпадає з часом, коли під руками Біблія. І не тільки це, саме слово Боже вимовлене спонтанно з твого серця має неймовірну силу. У Приповістях 25:11 написано: "Золоті яблука на срібнім тарелі це слово, проказане часу свого." Це гарний спосіб сказати "коли серце сповнене любові Божої може почерпнути з розуму повноту слова Божого, з вуст полиються вчасні благословення".

'''5. Говорити Євангеліє невіруючим'''

Можливість поділитися Євангелієм приходить коли в руках немає Біблії. Окремі вірші із Біблії мають свою власну пронизаючу силу. Коли вони йдуть від нашого серця так само як із Книги, ми даємо свідчення що вони достатньо цінні, щоб їх вчити. Ми всі повинні вміти підвести підсумок Євангелія в ці 4 теми: 1) Божа святість/закон/слава, 2) людський гріх/ бунт/ непослух, 3) смерть Христа за грішників, 4) безкоштовний дар життя через віру. Вивчи вірш чи два, які відносяться до кожної теми і будь готовим в час і не в час поділитися ними.

'''6. Спілкування з Богом в насолоді Його особою і Його шляхам '''

Ми спілкуємось з Богом роздумуючи над Його атрибутами чи рисами і висловлюємо Йому нашу подяку, милування і любов і шукаємо Його допомоги щоб жити життям, яке відражатиме цінність цих рис. Тому, зберігати тексти про Бога в нашому розумі нам допомагає відноситись до Нього, до такого яким Він є насправді. Наприклад, уяви, що ти зміг би згадати це протягом дня:

:"Щедрий і милосердний Господь, довготерпеливий і многомилостивий. Не завжди на нас ворогує, і не навіки заховує гнів. Не за нашими прогріхами Він поводиться з нами, і відплачує нам не за провинами нашими. Бо як високо небо стоїть над землею, велика така Його милість до тих, хто боїться Його, як далекий від заходу схід, так Він віддалив від нас наші провини! Як жалує батько дітей, так Господь пожалівся над тими, хто боїться Його, бо знає Він створення наше, пам'ятає, що ми порох." (Псалом 108:8-14)

Я вжив слово "насолода" навмисно коли казав "спілкування з Богом в насолоді Його особою і Його шляхам". Більшість із нас емоційні каліки, насправді всі ми такі. Ми не зазнали Бога в повноті нашого емоційного потенціалу. Як це зміниться? Один спосіб- вивченням напам'ять емоційних висловів із Біблії і говорячи їх Господу і один одному до тих пір поки вони не стануть частиною нас. Наприклад в Псалмі 103:2 ми кажемо "Благослови, душе моя, Господа, і не забувай за всі добродійства Його". Це не природній вислів для багатьох людей. Але якщо ми вивчимо його та інші емоційні вислови з Біблії, і будемо часто говорити їх, просячи у Бога щоб Він зробив емоції справжніми в нашому серці, ми зможемо вирости до цієї емоції і вислову. Це стане частиною нас. Ми будемо менш емоційно зкалічені і більше спроможні надати пристойну славу і подяку Богові.

Є інші причини для вивчення Писання. Сподіваюсь, ти їх знайдеш в самій практиці вивчення.

Для чого вивчати напам'ять Писання?

Pcain — Mon, 09 Jan 2017 19:52:58 GMT

Pcain: Створена сторінка: {{info|Why Memorize Scripture?}} Почнемо з декількох свідоцтв: мені розказали, що доктор Хауард Хенд...

{{info|Why Memorize Scripture?}} 

Почнемо з декількох свідоцтв: мені розказали, що доктор Хауард Хендрікс із Далласької Семинарії одного разу сказав (і я перефразовую), що якби він зміг прийняти таке рішення, то від кожного студента, який випускається із Далласької Богословської Семинарії, вимагали б вивчити тисячу віршів напам'ять, ідеально, слово в слово, перед випуском.

Даллас Уіллард, професор Філософії в Університеті Східної Каліфорнії написав: "Вивчення напам'ять Біблії є абсолютно фундаментальним для духовного формування. Якщо б мене змусили вибрати одну із усіх дисциплін духовного життя, я би обрав вивчення напам'ять Біблії, тому що це фундаментальний спосіб заповнення нашого розуму тим, що йому необхідно. Хай ця книга закону не відходить від твоїх вуст. Ось де вона тобі потрібна! Як вона може потрапити до твоїх вуст? Вивченням напам'ять." ( "Духовне формування у Христі на все життя і для всієї особи" в Vocatio, т. 12, весна 2001, с. 7)

Чак Свіндолл написав: "Я не знаю жодної іншої практики в житті християнина, яка була би більш корисною, практично кажучи, ніж вивчення напам'ять Писання... Ніяка інша вправа не виплачує такі дивіденди! Твоє молитовнє життя зміцнішає. Твоє свідчення буде точнішим і більш ефективним. Твоє відношення і погляди почнуть мінятися. Твій розум стане насторожі та буде спостережливим. Твоя самовпепненість і впевненість посиляться. Твоя віра утвердиться". ( "Рости сильним в різні пори життя" [ Гранд Репідс: Зондерван, 1994], с. 61).

Однією із причин, по якій Мартин Лютер прийшов до свого великого відкриття в Біблії, що виправдання тільки по вірі, було те, що в його ранні роки в Августинському Монастирі на нього вплинула любов до Писання Йоханна Стаупітза. Лютер проковтнув Біблію за один день, в той час коли люди отримували ступінь Доктора Богослов'я не читаючи Біблію. Лютер сказав, що у його співробітника Професора Андреаса Карлстадта навіть не було Біблії коли він отримав свою ступінь Доктора Богослов'я і навіть декілька років після того. (Бучер, Річард. "Любов Мартина Лютера до Біблії"). Лютер знав так багато Біблії напам'ять, що коли Господь відкрив його очі, щоб побачити істину виправдання в Римлян 1:17, він сказав "тоді я пробігся по Писянню із памяті", для того щоб підтвердити те, що він виявив.

Ось декілька причин, по яким так багато людей вважають вивчення Писання напам'ять неодмінним в Християнському житті.

'''1. Схожість на Христа'''

Павло написав, що "ми всі...дивимося на славу Господню, і змінюємося в той же образ від слави на славу" (2 Коринтян 3:18). Якщо ми нам треба бути зміненими на Христову подобу, ми повинні постійно бачити Його. Це відбувається у Слові. "Господь явився був у Шіло Самуїлові в слові Господьньому" (1 Самуїлова 3:21). Вивчання напам'ять Біблії має єффєкт зробити наш погляд на Ісуса постійнішим і чіткішим.

'''2. Щоденний тріумф над гріхом'''

"Чим додержить юнак у чистоті свою стежку? Як держатиметься Твоїх слів...Я в серці своїм заховав Твоє слово, щоб не грішити проти Тебе" ( Псалми 119:9, 11). Павло сказав, що ми повинні "Духом умертвляти тілесні [ гріховні] вчинки" (Римлян 8:13). Однією із зброй для умертвлення є "меч духовний", який є Слово Боже (Єфесян 6:17). Коли гріх манить тіло до гріховного вчинку, ми згадуємо слова Писання, які показують Христа і долаємо спокусу вищою гідністю і красою Христа над тим, що пропонує гріх.

'''3. Щоденний тріумф над сатаною'''

Коли Ісус був спокушеним сатаною в пустелі, Він вимовляв Писання по пам'яті і боровся з сатаною (Матвія 4:1-11).

'''4. Втіха і поради людям, яких любиш'''

Час, коли людям від тебе необхідна втіха і порада не завжди співпадає з часом, коли під руками Біблія. І не тільки це, саме слово Боже вимовлене спонтанно з твого серця має неймовірну силу. У Приповістях 25:11 написано: "Золоті яблука на срібнім тарелі це слово, проказане часу свого." Це гарний спосіб сказати "коли серце сповнене любові Божої може почерпнути з розуму повноту слова Божого, з вуст полиються вчасні благословення".

'''5. Говорити Євангеліє невіруючим'''

Можливість поділитися Євангелієм приходить коли в руках немає Біблії. Окремі вірші із Біблії мають свою власну пронизаючу силу. Коли вони йдуть від нашого серця так само як із Книги, ми даємо свідчення що вони достатньо цінні, щоб їх вчити. Ми всі повинні вміти підвести підсумок Євангелія в ці 4 теми: 1) Божа святість/закон/слава, 2) людський гріх/ бунт/ непослух, 3) смерть Христа за грішників, 4) безкоштовний дар життя через віру. Вивчи вірш чи два, які відносяться до кожної теми і будь готовим в час і не в час поділитися ними.

'''6. Спілкування з Богом в насолоді Його особою і Його шляхам '''

Ми спілкуємось з Богом роздумуючи над Його атрибутами чи рисами і висловлюємо Йому нашу подяку, милування і любов і шукаємо Його допомоги щоб жити життям, яке відражатиме цінність цих рис. Тому, зберігати тексти про Бога в нашому розумі нам допомагає відноситись до Нього, до такого яким Він є насправді. Наприклад, уяви, що ти зміг би згадати це протягом дня:

:"Щедрий і милосердний Господь, довготерпеливий і многомилостивий. Не завжди на нас ворогує, і не навіки заховує гнів. Не за нашими прогріхами Він поводиться з нами, і відплачує нам не за провинами нашими. Бо як високо небо стоїть над землею, велика така Його милість до тих, хто боїться Його, як далекий від заходу схід, так Він віддалив від нас наші провини! Як жалує батько дітей, так Господь пожалівся над тими, хто боїться Його, бо знає Він створення наше, пам'ятає, що ми порох." (Псалом 108:8-14)

Я вжив слово "насолода" навмисно коли казав "спілкування з Богом в насолоді Його особою і Його шляхам". Більшість із нас емоційні каліки, насправді всі ми такі. Ми не зазнали Бога в повноті нашого емоційного потенціалу. Як це зміниться? Один спосіб- вивченням напам'ять емоційних висловів із Біблії і говорячи їх Господу і один одному до тих пір поки вони не стануть частиною нас. Наприклад в Псалмі 103:2 ми кажемо "Благослови, душе моя, Господа, і не забувай за всі добродійства Його". Це не природній вислів для багатьох людей. Але якщо ми вивчимо його та інші емоційні вислови з Біблії, і будемо часто говорити їх, просячи у Бога щоб Він зробив емоції справжніми в нашому серці, ми зможемо вирости до цієї емоції і вислову. Це стане частиною нас. Ми будемо менш емоційно зкалічені і більше спроможні надати пристойну славу і подяку Богові.

Є інші причини для вивчення Писання. Сподіваюсь, ти їх знайдеш в самій практиці вивчення.

Навернення до Христа: стати християнином-гедоністом

Pcain — Mon, 28 Nov 2016 19:28:05 GMT

Pcain:

{{info|Conversion to Christ: The Making of a Christian Hedonist}} 
<blockquote>'''Мат. 13:44-46''' Царство Небесне подібне ще до захованого в полі скарбу, що людина знайшовши, ховає його, і з радости з того йде, та й усе, що має, продає та купує те поле. 45 Подібне ще Царство Небесне до того купця що пошукує перел добрих, 46 а як знайде одну дорогоцінну перлину, то йде, і все продає, що має, і купує її. </blockquote>
Минулого тижня ми з’ясували, що основою християнського гедонізму є безкінечне щастя Бога, що переповнює Його. Бог щасливий, тому що отримує найвище задоволення в досконалості власної слави, особливо це відображається у Його божественному Сині. Бог щасливий, бо Він є володарем, і тому може подолати будь-яку перешкоду для Своєї радості. І щастя Бога – це основа християнського гедонізму, тому що воно виливається у милості до нас. Коли Господь закликає чоловіків і жінок до Себе, то робить так не тому, що Йому треба заповнити нестачу, а через рясноту, якою Він любить ділитись.

Минулого тижня ми завершили на тому, що не у всіх є вічна частка в Божій радості, бо існує умова, якої треба дотриматись. Умова полягає в тому, що ми повинні підкорятись велінню: «Хай Господь буде розкіш твоя» (Пс. 37:4). Але багато людей мають більшу насолоду у багатстві, помсті та розвагах, ніж у Бозі. Таким чином вони не мають частки у Божій благодаті, яка спасає, і залишаються неспасенними. Вони потребують навернення до Христа – тобто мають стати християнами-гедоністами. Ось про що я хочу поговорити цього ранку.

Хтось може запитати: «Якщо наша мета – навернення, чому ми не можемо просто сказати "Вірую в Господа Ісуса" і стати спасенними? Навіщо запроваджувати цей новий термін "християнський гедонізм"?». Це хороше запитання, і я дам таку відповідь. Ми живемо у поверхнево-християнізованому суспільстві, де тисячі неспасенних людей вважають, що вони вірують в Христа. Вимога «Віруйте в Ісуса і будете спасенними» майже втрачає зміст у більшості моїх свідчень для невіруючих та номінальних християн. П’янички на вулиці кажуть, що вірять. Неодружені пари, які мають інтимні стосунки, кажуть, що вірять. Літні люди, які протягом сорока років не намагались відвідувати або приєднатись до церкви, кажуть, що вірять. Кожний відвідувач церкви, який любить світ, каже, що вірить.

Моя відповідальність як проповідника Євангелія та учителя церкви полягає не у простому повторенні важливих біблейських тверджень, але у поясненні їхньої істинності таким чином, щоб вони кололи совість слухача і допомагали йому відчути потребу у Христі. Взяти найголовніше вчення Писання, про яке забули, та загострити на ньому всю увагу у надії, що деякі серця повністю прокинуться від того, що їх простромили – ось що я намагаюсь зробити. Тому я кажу, що, коли людина навертається до Христа, вона перетворюється на християнина-гедоніста. Якщо людина не народиться заново як християнин-гедоніст, вона не зможе побачити Боже Царство. Саме це я хочу спробувати показати у Писанні.

==== Створений Богом ====

Перед тим як зосередитись на наверненні, нам необхідно розглянути великі істини щодо дійсності, яка робить навернення необхідним. ''Перша'' істина, з якою ми стикаємось як люди, полягає у тому, що Бог є нашим Творцем, якому ми заборгували щиру вдячність за все, що маємо. Найкращі докази цієї істини ви знайдете у вашому серці та житті. Чому відбувається так, що почуття справедливості у вашому серці автоматично засуджує особу, яка зневажливо ставиться до вас після того, як ви зробили їй послугу? Ми автоматично вважаємо винною особу, яка не відчуває вдячності у відповідь на прояв великої доброти. Чому? Ви ж розумієте, що абсолютно недоладно звучатиме пояснення: «Я почуваюсь так просто тому, що в дитинстві мені діставалося на горіхи за те, що я не говорив "дякую"». Ми не дозволяємо людям відбутись так легко. Швидкість, з якою наші серця засуджують неуважних до інших людей, свідчить про ''істинність'' нашої віри: невдячні люди винні!

Справжня причина, чому наші серця реагують таким чином полягає у тому, що ми створені за образом Бога. Ваше почуття справедливості, яке автоматично робить мене винним, якщо я нехтую вами після того, як ви врятували мою дитину від утоплення, – це голос Бога всередині вас. Ви мимоволі вважаєте людей відповідальними за невдячність, так проявляється образ Бога всередині вас. Тому у своєму серці ви знаєте, що існує Бог, якому ми заборгували щиру вдячність. Було б вкрай лицемірно думати, що Бог очікує менше вдячності за свої дари, ніж ви за те, що робите для інших. «Дякуйте Господу, добрий бо Він, бо навіки Його милосердя» (Псалом 106:1). Тому якщо ви просто чесно визнаєте моральні стандарти, які автоматично застосовуєте до сусіда, то не зможете уникнути того факту, що Божий закон написаний у вашому серці і каже: творіння перебуває у боргу перед Творцем і має віддати щиру вдячність, пропорційну його залежності й доброті Бога.

==== Втрата у гріху ====

І це приводить до ''другої'' великої істини, з якою мусить зіткнутись людина: ми не відчували, не відчуваємо зараз і не відчуватимемо завтра глибини, інтенсивності і закономірності вдячності Богові, яку ми заборгували йому як Творцеві. І нам навіть не потрібна Біблія, щоб сказати нам, що ми винні. Ми знаємо, що не віддали Богові те, що вимагаємо для себе від сусіда. Ми знаємо, що почуття справедливості в нашому серці, яке звинувачує інших людей у невдячності, також яскраво свідчить, що Бог вважає нас винними в нашій приголомшливій невдячності до Нього. І якщо ми придушуємо це свідчення в своїх серцях, Писання ясно дають зрозуміти, Рим. 1:18–21:

:«Бо гнів Божий з’являється з неба на всяку безбожність і неправду людей, що правду гамують неправдою… бо, пізнавши Бога, не прославляли Його як Бога ''і не дякували Йому'', але потьмарений знікчемніли своїми думками, і запаморочилось нерозумне їхнє серце».

Коли кожна людина стоятиме перед Богом і даватиме звіт про своє життя, Він не повинен буде послуговуватись якимсь одним реченням з Писання, щоб показати людям їхню провину і підставу для засудження. Він просто поставить їм три питання: 1) Хіба не було достатньо зрозуміло й закономірно, що все, що ти мав, було дарунком, що як Моє творіння твоє життя, дихання і решта речей залежали від Мене? 2) Хіба не почуття справедливості у твоєму серці завжди робить інших людей винними, коли вони відповідають невдячністю на прояв великої доброти? 3) Чи було твоє життя наповнене радістю вдячності до Мене, домірно Моїй доброті до тебе? Справу закрито.

==== Під Божим гнівом ====

Отже, ''третя'' істина, з якою ми повинні стикнутись, – це те, що гнів Божий лежить на нас через нашу невдячність. Наше власне почуття справедливості вимагає, щоб моральні рахунки всесвіту були залагоджені. Ми не дозволяємо забути про зневагу, виявлену до нас. А Бог і поготів не дозволяє забути про зневагу, виявлену до Нього! Праведність Бога означає, що Він повинен підтримувати цінність Своєї слави. Коли через нашу невдячність ми применшуємо цінність Божої Слави, тоді справедливість вимагає, щоб рахунки були сплачені. Людина вартісніше кішки. Тому ви можете потрапити у в’язницю за наклеп на людину, але ніхто ніколи не був засуджений за дискредитацію кішки. І Бог вартує більше, ніж людина – безмежно більше – і тому наклеп на Нього через численні прояви нашої невдячності стягає на нас засудження до вічної смерті. «Заплата за гріх – смерть (вічна)» (Рим. 6:23).

==== Христос: гаситель гніву ====

Найжахливіша новина у світі полягає в тому, що ми підпадаємо під осуд нашого Творця, і Він через власний праведний характер зобов’язаний оберігати цінність Своєї слави, виливаючи Свій гнів на гріх нашої невдячності. Але існує ''четверта'' велика істина, яку ніхто не може дізнатись із закономірностей або власної совісті, правда, яку повинні розповідати сусідам та проповідувати у церквах і нести місіонери: а саме, хорошу новину, що Бог встановив спосіб, який дозволяє задовольнити вимоги Його праведності й уникнути засудження всього людського роду. Він взяв на Себе задачу спасти нас, незалежно від наших власних заслуг. Мудрість Бога вказала шлях Божій любові, щоб звільнити нас від Божого гніву, не загрожуючи праведності Бога. Що ж це за мудрість?

:«Ми проповідуємо Христа розп’ятого, – для юдеїв згіршення, а для греків – безумство, а для самих покликаних юдеїв та греків – Христа, Божу силу та Божу мудрість!» (1 Коринтянам 1:23, 24)

Ісус Христос, розіп’ятий Син Божий, є Божою мудрістю, через яку Божа любов може спасти грішників від Божого гніву і постійно підтримувати і показувати праведність Бога. Рим. 3:25, 26:

:«Що Його Бог дав у жертву примирення в крові Його через віру, щоб виявити Свою праведність через відпущення давніше вчинених гріхів, за довготерпіння Божого, щоб виявити Свою праведність за теперішнього часу, щоб бути Йому праведним, і виправдовувати того, хто вірує в Христа».

Як Бог може виправдати грішників, які не віддали належне Його Славі, і водночас продемонструвати Свою праведність та непохитну відданість Своїй Славі? Відповідь:

:«Бо Того, Хто не відав гріха, Він учинив за нас гріхом, щоб стали ми Божою праведністю в Нім!» (2 Коринтянам 5:21)

:«Бог послав Сина Свого в подобі гріховного тіла, і за гріх осудив гріх в тілі». (Римлянам 8:3)

:«Він тілом Своїм Сам підніс гріхи наші на дерево».(1 Петра 2:24)

:«Бо й Христос один раз постраждав був за наші гріхи, щоб привести нас до Бога». (1 Петра 3:18)

Найжахливіша новина у світі – ми попали під справедливий осуд нашого Творця, і Він повинен через власний праведний характер зберегти цінність Своєї слави, виливши Свій гнів на гріх нашої невдячності, а найкраща новина на світі (Євангеліє!) – Бог був готовий винести вирок власному Синові замість нас (Гал. 3:13) і таким чином показати свою справедливу відданість власній славі і все ще спасати таких грішників, якими є ви і я!

==== Що треба зробити, щоб стати спасенним? ====

Але не всі грішники. Не всі спасаються від гніву Божого просто тому, що Христос вмер за грішників. І це ''п’ята'' велика істина, яку ми маємо почути – існує умова, яку ви повинні виконати, щоб спастись. Останнім пунктом я хочу показати, що суттєва частина цієї умови зводиться до того, що ви маєте стати християнином-гедоністом.

«Що треба зробити, щоб стати спасенним?», – це, можливо, найважливіше запитання, яке може поставити будь-яка людина. Давайте на хвильку розглянемо різні способи, якими Бог відповідає на це запитання у Своєму Слові. Відповідь у Діяннях 16:31: «''Віруй'' в Господа Ісуса і будеш спасенний ти сам та твій дім». Відповідь, яка міститься в Ів. 1:12, каже, що ми повинні прийняти Христа: «А всім, що Його ''прийняли''…їм владу дало дітьми Божими стати». Відповідь у Діях 3:19: говорить нам «Покайтеся!», тобто закликає відвернутися від гріха. «''Покайтеся'' ж та наверніться, щоб Він змилувався над вашими гріхами». Відповіддю в Євр. 5:9 є покірність Христу. «Він для всіх, хто ''слухняний'' Йому, спричинився для вічного спасіння». Ісус сам різними способами відповів на це запитання. Наприклад, в Мат. 18:3 Він сказав, що подібність до дитини є умовою для спасіння:

:«Поправді кажу вам: коли не навернетесь і не станете як ті діти – не ввійдете в Царство Небесне!»

В Мр. 8:34, 35 умова – самозречення, готовність втратити ваше земне життя заради Христа:

:«Коли хто хоче йти вслід за Мною, хай ''зречеться самого себе'', і ''хай візьме свого хреста'' та ''й за Мною йде''. Бо хто хоче душу свою зберегти, той погубить її, а хто ''згубить душу свою ради Мене та Євангелії'', той її збереже».

В Мат. 10:37 Ісус каже, що умовою є любити Його більш, ніж будь-кого:

:«Хто більш, як Мене, ''люблять батька чи матір, той Мене недостойний.'' І хто більш, як Мене, любить сина чи дочку, той Мене недостойний». (Див. 1 Кор. 16:22; 2 Тим. 4:8).

І в Лк. 14:33 умова спасіння полягає у тому, щоб бути вільним від любові до нашого майна: «Так ото й кожен із вас, який не зречеться усього, що має, не може бути учнем Моїм».

Ось деякі з умов, які ми, згідно з Новим Заповітом, повинні виконати, щоб отримати благо від смерті Христа і бути спасенними. Ми повинні вірити в Нього, навернутись до Нього, відвернутись від наших гріхів, коритись Йому, змаліти, як малі діти, і любити Його більше за нашу родину, наше майно, наше власне життя. Ось що означає навернутись до Христа. І тільки це є шляхом до життя вічного.

==== Одна умова для спасіння ====

Але що скріплює всі ці умови разом? Що їх об’єднує? Що саме спонукує людей виконувати їх? Я думаю, що відповідь знаходиться у невеличкому висловлюванні в Мт. 13:44:

:«Царство Небесне подібне ще до захованого в полі скарбу, що людина, знайшовши, ховає його, і ''з радости'' з того йде, та й усе, що має, продає та купує те поле».

Це висловлювання описує, як людина навертається і входить в Царство Небесне. Вона знаходить скарб і, спонукувана радістю, продає все, що має, щоб отримати цей скарб. ''Ви навертаєтеся до Христа, коли Христос стає для вас скарбницею святої радості.'' Спільним коренем всіх цих умов спасіння є нове народження такої святої любові. Ми народжуємось знову – навертаємось – коли Христос стає скарбом, в якому ми віднаходимо стільки насолоди, що довіра до Нього, покора перед Ним і відвертання від усього, що принижує Його, стають нашою повсякденною звичкою.

Хтось може сказати проти християнського гедонізму: «Чи можливо ухвалити рішення на користь Христа, не керуючись при цьому відчуттям радості як мотивацією?». Я дуже сумніваюсь. Але проблема сьогодні не звучить так: «Чи ''можете'' ви ухвалити рішення на користь Христа, не керуючись при цьому відчуттям радості як мотивацією?» Радше питання стоїть так: «Чи ''повинні'' ви?» Якби ви могли, чи була б вам з того користь? Чи в Писанні містяться якісь докази, що Бог прийме людей, які приходять до Нього без будь-якого іншого мотиву, ніж мати радість в Нім? Хтось може сказати: «Мета нашого життя повинна полягати в тому, щоб сподобатись Богу, а не собі». Але що подобається Богу? Євр. 11:6:

:«Догодити ж без віри не можна. І той, хто до Бога приходить, мусить вірувати, що Він є, ''а тим, хто шукає Його, Він дає нагороду''».

''Ви не можете сподобатись Богу'', якщо не приходите до Нього в пошуку нагороди.

Що сказав Ісус Петру, коли той зосередив увагу на своєму жертовному самозреченні і сказав: «От усе ми покинули, та й пішли за Тобою слідом» (Мт. 19:27). У словах Петра Ісус побачив насіння гордощів: «Ми ухвалили героїчне рішення пожертвувати заради Ісуса». І як він вигнав ці гордощі з серця Петра? Він сказав: «Нема нікого, хто покинув що-небудь заради мене, хто не отримав би стократ… тепер, а в прийдешньому віці – вічне життя. Петре, якщо ти не прийшов до мене через те, що Я є більший скарб, ніж всі оті речі, що ти покинув, тоді ти не приходиш до Мене зовсім. Ви все ще любите власну незалежність. Ви не стали маленькою дитиною, яка гріється у милосерді свого Батька. Це – гордість, яка прагне бути чимось більшим, ніж невеликою молодою гілкою, яка вбирає праведність, мир і радість з Христа-Виноградної лози. Умова спасіння в тому, що ви приходите до Христа в пошуку нагороди і знаходите в Ньому скарбницю святої радості».

Підсумуємо. Існують п’ять великих істин, які необхідно визнати кожній людині. ''По-перше'', Бог є нашим Творцем, якому ми заборгували щиру вдячність за все, що маємо. ''По-друге'', ніхто з нас не відчуває глибини, сили і закономірності вдячності, які ми заборгували нашому Творцеві. ''По-третє'', тому Божою праведністю ми визнані винними. Наше власне почуття справедливості показує нам, що ми винні. ''По-четверте'', через смерть Ісуса Христа за наші гріхи Бог проторував шлях, щоб задовольнити вимоги Своєї праведності і таки досягнути спасіння для Своїх людей. ''Нарешті'', умова, яку ми повинні виконати, щоб отримати благо цього великого спасіння, полягає в тому, щоб ми навернулись до Христа і це навернення сталось, коли Христос став для вас скарбницею святої радості. Кожне запрошення у Біблії з Євангелія укорінене в обіцянці небачених скарбів. Христос Сам по Собі є достатнім відшкодуванням за кожну жертву. Запрошення у Євангелії є відверто гедоністичним:

:«О, всі спрагнені, – йдіть до води, а ви, що не маєте срібла, – ідіть, купіть живности – й їжте! І йдіть, без срібла купіть живності, і без платні вина і молока! Нащо будете важити срібло за те, що не хліб, і працю вашу за те, що не ситить? Послухайте пильно Мене, й споживайте добро, – і нехай розкошує у наситі ваша душа! Нахиліть своє вухо, й до Мене прийдіть, послухайте, й житиме ваша душа!» (Іс. 55:1–3)

Навернення до Христа: стати християнином-гедоністом

Pcain — Mon, 30 May 2016 20:07:43 GMT

Pcain: Створена сторінка: {{info|Conversion to Christ: The Making of a Christian Hedonist}} <blockquote> '''Мат. 13:44-46''' Царство Небесне подібне ще...

{{info|Conversion to Christ: The Making of a Christian Hedonist}} 
<blockquote>
'''Мат. 13:44-46''' Царство Небесне подібне ще до захованого в полі скарбу, що людина знайшовши, ховає його, і з радости з того йде, та й усе, що має, продає та купує те поле. 45 Подібне ще Царство Небесне до того купця що пошукує перел добрих, 46 а як знайде одну дорогоцінну перлину, то йде, і все продає, що має, і купує її.
</blockquote>
Минулого тижня ми з’ясували, що основою християнського гедонізму є безкінечне щастя Бога, що переповнює Його. Бог щасливий, тому що отримує найвище задоволення в досконалості власної слави, особливо це відображається у Його божественному Сині. Бог щасливий, бо Він є володарем, і тому може подолати будь-яку перешкоду для Своєї радості. І щастя Бога – це основа християнського гедонізму, тому що воно виливається у милості до нас. Коли Господь закликає чоловіків і жінок до Себе, то робить так не тому, що Йому треба заповнити нестачу, а через рясноту, якою Він любить ділитись.

Минулого тижня ми завершили на тому, що не у всіх є вічна частка в Божій радості, бо існує умова, якої треба дотриматись. Умова полягає в тому, що ми повинні підкорятись велінню: «Хай Господь буде розкіш твоя» (Пс. 37:4). Але багато людей мають більшу насолоду у багатстві, помсті та розвагах, ніж у Бозі. Таким чином вони не мають частки у Божій благодаті, яка спасає, і залишаються неспасенними. Вони потребують навернення до Христа – тобто мають стати християнами-гедоністами. Ось про що я хочу поговорити цього ранку.

Хтось може запитати: «Якщо наша мета – навернення, чому ми не можемо просто сказати "Вірую в Господа Ісуса" і стати спасенними? Навіщо запроваджувати цей новий термін "християнський гедонізм"?». Це хороше запитання, і я дам таку відповідь. Ми живемо у поверхнево-християнізованому суспільстві, де тисячі неспасенних людей вважають, що вони вірують в Христа. Вимога «Віруйте в Ісуса і будете спасенними» майже втрачає зміст у більшості моїх свідчень для невіруючих та номінальних християн. П’янички на вулиці кажуть, що вірять. Неодружені пари, які мають інтимні стосунки, кажуть, що вірять. Літні люди, які протягом сорока років не намагались відвідувати або приєднатись до церкви, кажуть, що вірять. Кожний відвідувач церкви, який любить світ, каже, що вірить.

Моя відповідальність як проповідника Євангелія та учителя церкви полягає не у простому повторенні важливих біблейських тверджень, але у поясненні їхньої істинності таким чином, щоб вони кололи совість слухача і допомагали йому відчути потребу у Христі. Взяти найголовніше вчення Писання, про яке забули, та загострити на ньому всю увагу у надії, що деякі серця повністю прокинуться від того, що їх простромили – ось що я намагаюсь зробити. Тому я кажу, що, коли людина навертається до Христа, вона перетворюється на християнина-гедоніста. Якщо людина не народиться заново як християнин-гедоніст, вона не зможе побачити Боже Царство. Саме це я хочу спробувати показати у Писанні.

==== Створений Богом ====

Перед тим як зосередитись на наверненні, нам необхідно розглянути великі істини щодо дійсності, яка робить навернення необхідним. ''Перша'' істина, з якою ми стикаємось як люди, полягає у тому, що Бог є нашим Творцем, якому ми заборгували щиру вдячність за все, що маємо. Найкращі докази цієї істини ви знайдете у вашому серці та житті. Чому відбувається так, що почуття справедливості у вашому серці автоматично засуджує особу, яка зневажливо ставиться до вас після того, як ви зробили їй послугу? Ми автоматично вважаємо винною особу, яка не відчуває вдячності у відповідь на прояв великої доброти. Чому? Ви ж розумієте, що абсолютно недоладно звучатиме пояснення: «Я почуваюсь так просто тому, що в дитинстві мені діставалося на горіхи за те, що я не говорив "дякую"». Ми не дозволяємо людям відбутись так легко. Швидкість, з якою наші серця засуджують неуважних до інших людей, свідчить про ''істинність'' нашої віри: невдячні люди винні!

Справжня причина, чому наші серця реагують таким чином полягає у тому, що ми створені за образом Бога. Ваше почуття справедливості, яке автоматично робить мене винним, якщо я нехтую вами після того, як ви спасли мою дитину від утоплення, – це голос Бога всередині вас. Ви мимоволі вважаєте людей відповідальними за невдячність, так проявляється образ Бога всередині вас. Тому у своєму серці ви знаєте, що існує Бог, якому ми заборгували щиру вдячність. Було б вкрай лицемірно думати, що Бог очікує менше вдячності за свої дари, ніж ви за те, що робите для інших. «Дякуйте Господу, добрий бо Він, бо навіки Його милосердя» (Псалом 106:1). Тому якщо ви просто чесно визнаєте моральні стандарти, які автоматично застосовуєте до сусіда, то не зможете уникнути того факту, що Божий закон написаний у вашому серці і каже: творіння перебуває у боргу перед Творцем і має віддати щиру вдячність, пропорційну його залежності і доброті Бога.

==== Втрата у грісі ====

І це приводить до ''другої'' великої істини, з якою мусить зіткнутись людина: ми не відчували, не відчуваємо зараз і не відчуватимемо завтра глибини, інтенсивності і закономірності вдячності Богові, яку ми заборгували йому як Творцеві. І нам навіть не потрібна Біблія, щоб сказати нам, що ми винні. Ми знаємо, що не віддали Богові те, що вимагаємо для себе від сусіда. Ми знаємо, що почуття справедливості в нашому серці, яке звинувачує інших людей у невдячності, також яскраво свідчить, що Бог вважає нас винними в нашій приголомшливій невдячності до Нього. І якщо ми придушуємо це свідчення в своїх серцях, Писання ясно дають зрозуміти, Рим. 1:18–21:

:«Бо гнів Божий з’являється з неба на всяку безбожність і неправду людей, що правду гамують неправдою… бо, пізнавши Бога, не прославляли Його як Бога ''і не дякували Йому'', але потьмарений знікчемніли своїми думками, і запаморочилось нерозумне їхнє серце».

Коли кожна людина стоятиме перед Богом і даватиме звіт про своє життя, Він не повинен буде послуговуватись якимсь одним реченням з Писання, щоб показати людям їхню провину і підставу для засудження. Він просто поставить їм три питання: 1) Хіба не було достатньо зрозуміло й закономірно, що все, що ти мав, було дарунком, що як Моє творіння твоє життя, дихання і решта речей залежали від Мене? 2) Хіба не почуття справедливості у твоєму серці завжди робить інших людей винними, коли вони відповідають невдячністю на прояв великої доброти? 3) Чи було твоє життя наповнене радістю вдячності до Мене, домірно Моїй доброті до тебе? Справу закрито.

==== Під Божим гнівом ====

Отже, ''третя'' істина, з якою ми повинні стикнутись, – це те, що гнів Божий лежить на нас через нашу невдячність. Наше власне почуття справедливості вимагає, щоб моральні рахунки всесвіту були залагоджені. Ми не дозволяємо забути про зневагу, виявлену до нас. А Бог і поготів не дозволяє забути про зневагу, виявлену до Нього! Праведність Бога означає, що Він повинен підтримувати цінність Своєї слави. Коли через нашу невдячність ми применшуємо цінність Божої Слави, тоді справедливість вимагає, щоб рахунки були сплачені. Людина вартісніше кішки. Тому ви можете потрапити у в’язницю за наклеп на людину, але ніхто ніколи не був засуджений за дискредитацію кішки. І Бог вартує більше, ніж людина – безмежно більше – і тому наклеп на Нього через численні прояви нашої невдячності стягає на нас засудження до вічної смерті. «Заплата за гріх – смерть (вічна)» (Рим. 6:23).

==== Христос: гаситель гніву ====

Найжахливіша новина у світі полягає в тому, що ми підпадаємо під осуд нашого Творця, і Він через власний праведний характер зобов’язаний оберігати цінність Своєї слави, виливаючи Свій гнів на гріх нашої невдячності. Але існує ''четверта'' велика істина, яку ніхто не може дізнатись із закономірностей або власної совісті, правда, яку повинні розповідати сусідам та проповідувати у церквах і нести місіонери: а саме, хорошу новину, що Бог встановив спосіб, який дозволяє задовольнити вимоги Його праведності й уникнути засудження всього людського роду. Він взяв на Себе задачу спасти нас, незалежно від наших власних заслуг. Мудрість Бога вказала шлях Божій любові, щоб звільнити нас від Божого гніву, не загрожуючи праведності Бога. Що ж це за мудрість?

:«Ми проповідуємо Христа розп’ятого, – для юдеїв згіршення, а для греків – безумство, а для самих покликаних юдеїв та греків – Христа, Божу силу та Божу мудрість!» (1 Коринтянам 1:23, 24)

Ісус Христос, розіп’ятий Син Божий, є Божою мудрістю, через яку Божа любов може спасти грішників від Божого гніву і постійно підтримувати і показувати праведність Бога. Рим. 3:25, 26:

:«Що Його Бог дав у жертву примирення в крові Його через віру, щоб виявити Свою праведність через відпущення давніше вчинених гріхів, за довготерпіння Божого, щоб виявити Свою праведність за теперішнього часу, щоб бути Йому праведним, і виправдовувати того, хто вірує в Христа».

Як Бог може виправдати грішників, які не віддали належне Його Славі, і водночас продемонструвати Свою праведність та непохитну відданість Своїй Славі? Відповідь:

:«Бо Того, Хто не відав гріха, Він учинив за нас гріхом, щоб стали ми Божою праведністю в Нім!» (2 Коринтянам 5:21)

:«Бог послав Сина Свого в подобі гріховного тіла, і за гріх осудив гріх в тілі». (Римлянам 8:3)

:«Він тілом Своїм Сам підніс гріхи наші на дерево».(1 Петра 2:24)

:«Бо й Христос один раз постраждав був за наші гріхи, щоб привести нас до Бога». (1 Петра 3:18)

Найжахливіша новина у світі – ми попали під справедливий осуд нашого Творця, і Він повинен через власний праведний характер зберегти цінність Своєї слави, виливши Свій гнів на гріх нашої невдячності, а найкраща новина на світі (Євангеліє!) – Бог був готовий винести вирок власному Синові замість нас (Гал. 3:13) і таким чином показати свою справедливу відданість власній славі і все ще спасати таких грішників, якими є ви і я!

==== Що треба зробити, щоб стати спасенним? ====

Але не всі грішники. Не всі спасаються від гніву Божого просто тому, що Христос вмер за грішників. І це ''п’ята'' велика істина, яку ми маємо почути – існує умова, яку ви повинні виконати, щоб спастись. Останнім пунктом я хочу показати, що суттєва частина цієї умови зводиться до того, що ви маєте стати християнином-гедоністом.

«Що треба зробити, щоб стати спасенним?», – це, можливо, найважливіше запитання, яке може поставити будь-яка людина. Давайте на хвильку розглянемо різні способи, якими Бог відповідає на це запитання у Своєму Слові. Відповідь у Діяннях 16:31: «''Віруй'' в Господа Ісуса і будеш спасенний ти сам та твій дім». Відповідь, яка міститься в Ів. 1:12, каже, що ми повинні прийняти Христа: «А всім, що Його ''прийняли''…їм владу дало дітьми Божими стати». Відповідь у Діях 3:19: говорить нам «Покайтеся!», тобто закликає відвернутися від гріха. «''Покайтеся'' ж та наверніться, щоб Він змилувався над вашими гріхами». Відповіддю в Євр. 5:9 є покірність Христу. «Він для всіх, хто ''слухняний'' Йому, спричинився для вічного спасіння». Ісус сам різними способами відповів на це запитання. Наприклад, в Мат. 18:3 Він сказав, що подібність до дитини є умовою для спасіння:

:«Поправді кажу вам: коли не навернетесь і не станете як ті діти – не ввійдете в Царство Небесне!»

В Мр. 8:34, 35 умова – самозречення, готовність втратити ваше земне життя заради Христа:

:«Коли хто хоче йти вслід за Мною, хай ''зречеться самого себе'', і ''хай візьме свого хреста'' та ''й за Мною йде''. Бо хто хоче душу свою зберегти, той погубить її, а хто ''згубить душу свою ради Мене та Євангелії'', той її збереже».

В Мат. 10:37 Ісус каже, що умовою є любити Його більш, ніж будь-кого:

:«Хто більш, як Мене, ''люблять батька чи матір, той Мене недостойний.'' І хто більш, як Мене, любить сина чи дочку, той Мене недостойний». (Див. 1 Кор. 16:22; 2 Тим. 4:8).

І в Лк. 14:33 умова спасіння полягає у тому, щоб бути вільним від любові до нашого майна: «Так ото й кожен із вас, який не зречеться усього, що має, не може бути учнем Моїм».

Ось деякі з умов, які ми, згідно з Новим Заповітом, повинні виконати, щоб отримати благо від смерті Христа і бути спасенними. Ми повинні вірити в Нього, навернутись до Нього, відвернутись від наших гріхів, коритись Йому, змаліти, як малі діти, і любити Його більше за нашу родину, наше майно, наше власне життя. Ось що означає навернутись до Христа. І тільки це є шляхом до життя вічного.

==== Одна умова для спасіння ====

Але що скріплює всі ці умови разом? Що їх об’єднує? Що саме спонукує людей виконувати їх? Я думаю, що відповідь знаходиться у невеличкому висловлюванні в Мт. 13:44:

:«Царство Небесне подібне ще до захованого в полі скарбу, що людина, знайшовши, ховає його, і ''з радости'' з того йде, та й усе, що має, продає та купує те поле».

Це висловлювання описує, як людина навертається і входить в Царство Небесне. Вона знаходить скарб і, спонукувана радістю, продає все, що має, щоб отримати цей скарб. ''Ви навертаєтеся до Христа, коли Христос стає для вас скарбницею святої радості.'' Спільним коренем всіх цих умов спасіння є нове народження такої святої любові. Ми народжуємось знову – навертаємось – коли Христос стає скарбом, в якому ми віднаходимо стільки насолоди, що довіра до Нього, покора перед Ним і відвертання від усього, що принижує Його, стають нашою повсякденною звичкою.

Хтось може сказати проти християнського гедонізму: «Чи можливо ухвалити рішення на користь Христа, не керуючись при цьому відчуттям радості як мотивацією?». Я дуже сумніваюсь. Але проблема сьогодні не звучить так: «Чи ''можете'' ви ухвалити рішення на користь Христа, не керуючись при цьому відчуттям радості як мотивацією?» Радше питання стоїть так: «Чи ''повинні'' ви?» Якби ви могли, чи була б вам з того користь? Чи в Писанні містяться якісь докази, що Бог прийме людей, які приходять до Нього без будь-якого іншого мотиву, ніж мати радість в Нім? Хтось може сказати: «Мета нашого життя повинна полягати в тому, щоб сподобатись Богу, а не собі». Але що подобається Богу? Євр. 11:6:

:«Догодити ж без віри не можна. І той, хто до Бога приходить, мусить вірувати, що Він є, ''а тим, хто шукає Його, Він дає нагороду''».

''Ви не можете сподобатись Богу'', якщо не приходите до Нього в пошуку нагороди.

Що сказав Ісус Петру, коли той зосередив увагу на своєму жертовному самозреченні і сказав: «От усе ми покинули, та й пішли за Тобою слідом» (Мт. 19:27). У словах Петра Ісус побачив насіння гордощів: «Ми ухвалили героїчне рішення пожертвувати заради Ісуса». І як він вигнав ці гордощі з серця Петра? Він сказав: «Нема нікого, хто покинув що-небудь заради мене, хто не отримав би стократ… тепер, а в прийдешньому віці – вічне життя. Петре, якщо ти не прийшов до мене через те, що Я є більший скарб, ніж всі оті речі, що ти покинув, тоді ти не приходиш до Мене зовсім. Ви все ще любите власну незалежність. Ви не стали маленькою дитиною, яка гріється у милосерді свого Батька. Це – гордість, яка прагне бути чимось більшим, ніж невеликою молодою гілкою, яка вбирає праведність, мир і радість з Христа-Виноградної лози. Умова спасіння в тому, що ви приходите до Христа в пошуку нагороди і знаходите в Ньому скарбницю святої радості».

Підсумуємо. Існують п’ять великих істин, які необхідно визнати кожній людині. ''По-перше'', Бог є нашим Творцем, якому ми заборгували щиру вдячність за все, що маємо. ''По-друге'', ніхто з нас не відчуває глибини, сили і закономірності вдячності, які ми заборгували нашому Творцеві. ''По-третє'', тому Божою праведністю ми визнані винними. Наше власне почуття справедливості показує нам, що ми винні. ''По-четверте'', через смерть Ісуса Христа за наші гріхи Бог проторував шлях, щоб задовольнити вимоги Своєї праведності і таки досягнути спасіння для Своїх людей. ''Нарешті'', умова, яку ми повинні виконати, щоб отримати благо цього великого спасіння, полягає в тому, щоб ми навернулись до Христа і це навернення сталось, коли Христос став для вас скарбницею святої радості. Кожне запрошення у Біблії з Євангелія укорінене в обіцянці небачених скарбів. Христос Сам по Собі є достатнім відшкодуванням за кожну жертву. Запрошення у Євангелії є відверто гедоністичним:

:«О, всі спрагнені, – йдіть до води, а ви, що не маєте срібла, – ідіть, купіть живности – й їжте! І йдіть, без срібла купіть живності, і без платні вина і молока! Нащо будете важити срібло за те, що не хліб, і працю вашу за те, що не ситить? Послухайте пильно Мене, й споживайте добро, – і нехай розкошує у наситі ваша душа! Нахиліть своє вухо, й до Мене прийдіть, послухайте, й житиме ваша душа!» (Іс. 55:1–3)

Поклоніння: свято християнського гедонізму

Pcain — Fri, 16 Jan 2015 13:24:53 GMT

Pcain: Створена сторінка: {{info|Worship: The Feast of Christian Hedonism}} :'''Псалми 63:5-6''' В багатьох церквах опір гедонізму вбив дух ...

{{info|Worship: The Feast of Christian Hedonism}} 

:'''Псалми 63:5-6'''

В багатьох церквах опір гедонізму вбив дух поклоніння. Якщо, на вашу думку, високоморальні вчинки слід робити без особистої зацікавленості, то поклоніння – одне з найвищих моральних діянь, які може вчинити людина – сприйматиметься просто як обов’язок. А коли поклоніння зводиться до обов’язку, воно перестає існувати. Одна із найбільших перепон поклоніння у нашій церкві – це наша власна доброчесність, введена в оману. Ми маємо невиразне уявлення, що пошук власного задоволення – це гріх, і тому доброчесність сама по собі ув’язнює пристрасні бажання наших серць і стримує дух поклоніння. Бо що ж тоді поклоніння, як не сповнене радістю святкування на бенкеті Божої Слави?

У поклонінні поєднуються внутрішнє почуття та видимий вчинок, відображаючи цінність Бога. І внутрішнє почуття найголовніше, адже Ісус сказав:

:«Оці люди устами шанують Мене, серце ж їхнє далеко від Мене. Та однак надаремне шанують Мене».

==== Три відповіді серця у поклонінні ====

Коли серце байдуже, поклоніння перетворюється на марноту, порожнечу, ніщо. Я вважаю, що в загальних рисах можна змалювати, що відчуває поклоняючись серце. Воно може відповісти трьома основними способами, які зазвичай збігаються і співіснують.

1) Серце може ''знаходити втіху'' у рясності Божої Слави.

:Насичується, ніби лоєм і товщем, душа моя, а уста мої хвалять губами співними, Як згадаю Тебе на постелі своїй, розмишляю про тебе в сторожах нічних. (Псалом 63:5, 6)

2) Серце може ''прагнути'', щоб ця втіха була глибшою, ревнішою, послідовнішою.

:Як лине серце до водних потоків, так лине до Тебе, о Боже, душа моя, душа моя спрагнена Бога, Бога Живого! Коли я прийду й появлюсь перед Божим лицем? (Псалом 42:1, 2)

3) Серце може ''журитись у скорботі'', коли не відчуває ані втіхи у Бозі, ані прагнення до втіхи у Бозі.

:Бо болить моє серце, і в нутрі моїм коле, а я немов бидло й не знаю, – я перед Тобою худобою став. (Псалом 73:21, 22)

==== Велика перешкода поклонінню ====

Отже, якщо ви не відчуваєте ані ''втіхи'' у рясності Божої Слави, ані ''прагнення'' бачити і взнати Бога ближче, ані ''скорботи'' від того, що ваше прагнення і втіха такі мізерні, то ви не поклоняєтесь Йому. Хіба не зрозуміло, що людина, яка думає про чесноту як відмову від власних інтересів і про зло як пошук власного задоволення, навряд чи буде здатна поклонятись. Оскільки поклоніння – найбільш гедоністичне заняття у житті, і не потрібно руйнувати його найменшою думкою про відсутність зацікавленості у ньому. Велика перешкода поклонінню полягає не в тому, що ми постійно шукаємо задоволення, а у тому, що ми згодні задовольнятись жалюгідними втіхами. Єремія визначав це так:

:А народ Мій змінив свою славу на те, що не помагає! Здивуйтесь цим, небеса, і затремтіть, і злякайтесь над міру, говорить Господь! Бо дві речі лихі Мій народ учинив: Покинули Мене, джерело живої води, щоб собі подовбати водозбори, водозбори поламані, що води не тримають. (Єр. 2:11 - 13)

Великою перепоною поклонінню для Божого народу є не те, що ми постійно шукаємо власного задоволення, але те, що наші пошуки настільки слабкі і нерішучі, що нас влаштовують малі ковтки з розбитих водозборів, у той час коли джерело життя знаходиться просто за наступним пагорбом.

Один з моїх наставників у християнському гедонізмі, в якого я багато чого почерпнув, — це К. С. Льюїс. Мені пригадується, коли у 1968 р. я відкрив першу сторінку його проповіді «Тягар слави», вона стала для мене відкриттям. В ній говориться про все те, що сказав Єремія, але більш по-сучасному.

:Якби ви запитали сьогодні у двадцяти хороших людей, яка найбільша чеснота, дев’ятнадцять з них відповіли б: «Безкорисливість». Але якби ви звернулися до будь-кого із великих християн давнини, то почули б у відповідь: «Любов». Чи ви бачите, що сталося? Позитивний термін замінено на негативний. Негативний ідеал безкорисливості пов'язаний із припущенням, що головне – не робити людям добро, а взагалі обходитись без них, так ніби у житті найважливішою є поміркованість, а не щастя. На мою думку, не в цьому полягає християнська чеснота любові. У Новому Заповіті багато чого говориться про самопожертву, але нічого про самопожертву як про самоціль. Нам кажуть зректися себе і взяти свій хрест, щоб могти йти слідом за Христом; і майже кожний опис, чого ми зрештою набудемо, якщо так вчинимо, містить заклик відчувати бажання. В сучасній свідомості зачаїлось уявлення, що бажати власного блага та щиро сподіватись на задоволення від цього – погано, я ж стверджую, що це уявлення взято у Канта та стоїків і чуже християнській вірі. Дійсно, якщо зважити на відверті обіцянки нагород і приголомшливий характер нагород, обіцяних в Євангеліях, скидається на те, що наш Господь вважає наші бажання не стільки сильними, скільки слабкими. Ми суперечливі створіння, у той час, коли нам запропонована безкінечна радість, ми бавимося пиятикою, розпустою і честолюбством, наче необізнане дитя, яке ліпить пасочки з піску у брудному завулку, бо не може уявити, що значить вихідний на березі моря. Нас надто легко задовольнити.

Чи це не так? Наше прагнення щастя надто слабке. Ми задовольняємось домом, сім’єю, декількома друзями, роботою, телебаченням та Apple II, випадковою вечіркою, річною відпусткою. Ми звикли до такого малого, нецікавого, нетривалого, невідповідного задоволення, що наша здатність радіти зів’яла. І тому наше поклоніння зів’яло.

==== Поклоніння християнських гедоністів ====

Але я мрію про Віфлеєм і про те, яким би могло бути богослужіння, якби кожна людина була християнським гедоністом. Я мрію про годину на тижні, зовсім не схожу на будь-яку іншу, коли відбудеться спільна зустріч з живим Богом. Кімнату, наповнену людьми, які з глибини своїх сердець промовляють:

:Боже – Ти Бог мій, я шукаю від рання Тебе, душа моя прагне до Тебе, тужить тіло моє за Тобою в країні пустельній і вимученій без води. (Пс 63:1)

Я мрію про зібрання людей, які люблять порозмовляти у колі друзів-християн, але заради глибини тієї розмови припиняють її на годину і під час органної прелюдії схиляються з такою щирою палкою молитвою, що Дух Божий може зійти на наше поклоніння і потрясти його Своєю силою. Я мрію про зібрану недільним ранком родину віруючих, по-справжньому щасливу в Бозі, як родина у перший день відпустки або навколо великої індички у День Подяки, або біля різдвяної ялинки після роздачі подарунків. Звільнені радісні серця, свобідні сказати «Амінь!», коли хор підносить нас до Бога або коли прославлення органа зводить на престол Царя царів, або коли проповідник проголошує незрівняну ні з чим євангельську істину.

Я мрію про годину єдності, коли невдоволення тане і старі нагноєні рани зціляються теплотою радості Господа; про годину з Господом, коли побиті святі вбирають силу і міць Господа, щоб повернутись до роботи у понеділок відродженими і сильними. Я мрію про зібраних людей, голодних до слухання Слова Божого, які радісно звертаються до Господа їхнього спасіння вигуками, співами і грою на органі та фортепіано, сурмах та флейтах, струнних інструментах та цимбалах. Я мрію про одну годину на тижні, коли ми зустрічаємось з Богом настільки по-справжньому, що незнайомі увійдуть і без будь-якого сумніву скажуть: «Бог насправді присутній у цьому місці!».

Проте це не просто мрія. Таке поклоніння – Божа воля для нас, і вона втілюється. Минулого тижня до мене навідався чоловік, який декілька разів побував на нашому ранковому служінні. Він просто бажав підбадьорити мене, щоб я продовжував свою справу, а потім очі чоловіка наповнились сльозами і він мовив: «Я прийшов додому і плакав, тому що в моїй церкві не поклоняються так, як у вашій». Я здивувався, тому що знаю, як багато нам ще треба зробити. Як новонавернений цей чоловік сформувався у дуже неформальній домашній церкві. Тому я сказав: «Наша служба повинна здаватись вам по-справжньому строгою, оскільки все в ній значною мірою розплановано». Але він відповів: «Ні, ні. Річ не у формі чи структурі. Річ у тому, чи служба жива. Чи дійсно проводирі та люди зустрічаються з Богом». І він правий. Існують мертві харизматичні церкви й існують живі літургійні церкви. Форма – це тільки траєкторія, щоб спрямовувати нас всіх в одному напрямку; рушійна сила поклоніння рухається вздовж цієї траєкторії або працює на холостому ході залежно від того, чи є ми християнськими гедоністами чи ні.

==== Чотири заперечення християнському гедонізму ====

Отож, що ми можемо зробити, щоб ця мрія стала дійсністю у Віфлеємі? Дві речі: одну, пов’язану з розумом, другу – з емоціями. Ми повинні переконатися розумом, що заперечення християнському гедонізму невагомі, і повинні для Бога пробудити в наших серцях нові потужні емоції. Дозвольте мені звернутись до чотирьох заперечень християнському гедонізму, оскільки вони стосуються поклоніння.

1) По-перше, християнський гедонізм не перетворює Бога на засіб, який допомагає нам отримувати мирські задоволення. Задоволення, яке шукає християнський гедоніст, полягає в ''самому Бозі''. Він – завершення нашого пошуку радості, а не засіб для досягнення якогось віддаленого кінця. «І нехай я дістанусь до Божого жертовника, ''до Бога розради й потіхи моєї»'' (Пс. 43:4). У ньому наша надмірна радість, а не у дорозі, встеленій золотом, не у возз’єднанні з родиною, не у будь-якому іншому благословенні на землі чи небесах. Минулого тижня я розмірковував над Євр. 11:6, що не можна сподобатись Богу, поки не прийдете до Нього за винагородою, і сьогодні я знову наголошую, нагорода – це товариство з самим Богом.

2) По-друге, християнський гедонізм – це усвідомлення того, що самосвідомість вбиває радість і таким чином вбиває поклоніння. Як тільки ви повертаєте свій погляд всередину на самих себе і починаєте усвідомлювати відчуття радості, воно зникає. Християнський гедоніст знає, що таємниця радості полягає у тому, щоб забути про своє «я». Ми ходимо в Інститут образотворчого мистецтва Міннеаполіса, щоб отримати задоволення від споглядання картин. А християнський гедоніст порадив би вам зосередити всю увагу на картинах, а не на своїх емоціях, або ви зруйнуєте все відчуття. Тому у поклонінні слід повністю орієнтуватися на Бога, а не нас самих.

3) По-третє, християнський гедонізм не обожує задоволення. Він говорить, що ви вже обожили те, у чому знаходите найбільше задоволення.

4) По-четверте, християнський гедонізм не ставить нас вище Бога, коли ми шукаємо Його задля власної вигоди. Пацієнт не більший за свого лікаря, який приходить, щоб полегшити стан пацієнта. Дитина не більша за свого батька, коли той бажає разом з нею погратися. Припустимо, 21 грудня, вертаючись додому, я приношу моїй дружині Ноель 15 червоних троянд, щоб відзначити наш ювілей. І вона скаже: «Дякую за троянди, Джоні, вони прекрасні!», а я відповім: «Та що ти, це ж мій ''обов’язок''», мої слова перекреслять всіляку моральну цінність мого вчинку. Так, це мій обов’язок, але якщо мене не спонукує мимовільний вияв любові до дружини як до особистості, саме виконання мого обов’язку принижує її. ''Так само'' має змінитися і наше поклоніння. Ми принижуємо Бога, коли вдаємо поклоніння і не маємо задоволення в Його особистості. Коли я скажу дружині: «Ходімо кудись вдвох сьогодні увечері, я так хочу побути з тобою наодинці.» – ці слова тільки піднесуть її, а не принизять. Головна мета для людини полягає не тільки в прославленні Бога ''та'' вічного задоволення в Ньому. Головна мета для людини полягає в прославленні Бога ''вічним задоволенням'' в Ньому. Якщо ми не маємо задоволення в Ньому, ми не прославляємо Його. Отже, я повторюю, що моя мрія про Віфлеєм – про громаду, яка віддає поклоніння, – тільки тоді справдиться, коли ми станемо християнськими гедоністами, які не задовольняються пасочками з піску в брудному завулку.

==== Відкрийте очі на Славу Божу ====

Я сподіваюсь, що до завершення цих циклів промов ви переконаєтеся власним ''розумом'' у сказаному вище. Але цього недостатньо. Щоб стати людьми, які віддають поклоніння Богу, в наших ''серцях'' повинні прокинутись нові потужні емоції до Нього. Якщо ми не зрощуватимемо наші сили емоцій та уяви, дані Богом, вони вичерпаються і зникнуть, як і наше поклоніння. Тож уникнемо того, що сталося з Чарльзом Дарвіном. Майже наприкінці життя вчений написав автобіографію для своїх дітей, в якій пожалкував про одну річ. Він писав:

:До 30 років або й пізніше всілякого роду поезія . . давала мені неабияку насолоду . . В минулому я знаходив велику (втіху) у живописі і неперевершене задоволення у музиці. Але ось вже багато років я не можу прочитати хоча б одного віршованого рядка. Я майже втратив смак до живопису і музики . . Я ще деякою мірою полюбляю гарні пейзажі, але вони не викликають в мене того витонченого відчуття, як колись. Здається, що мій розум перетворився на якусь машину, яка перемелює великі зібрання фактів, щоб вивести з них загальні закони.

Брати й сестри, прошу вас, не дозвольте, щоб з вами трапилось те, що з Чарльзом Дарвіном! Не дозволяйте вашому християнству стати перемелюванням біблійних фактів у загальні доктринальні закони. Не дозволяйте своїй першій любові охолонути. Не дозволяйте померти своєму безпосередньому, мов у дитини, благоговінню та трепету. Не дозволяйте пейзажам, поезії та музиці ваших стосунків з Богом зів’янути і втратити будь-який зміст для вас. Ви маєте таку здатність до радості, про яку ви заледве знаєте. Бог пробудить її у вас. Відкрийте очі на Його славу. Вона навколо вас. «Небо звіщає про Божую славу, а про чин Його рук розказує небозвід».

Бог пробудить ваше серце, якщо ви попросите Його і будете шукати Його, як схований скарб. Минулого понеділка я повертався вночі літаком з Чикаго. У салоні, окрім мене, майже не було пасажирів, тому я зайняв місце біля східного вікна. Пілот повідомив, що над озером Мічиган у напрямку Вісконсину йде гроза і він вирішив обійти її із заходу Я сидів, втупившись у цілковиту чорноту, коли все небо раптово осяяло світлом і печера з білих хмар промайнула на дві, три, чотири милі нижче літака і потім зникла. Секунду потому гігантський білий тунель світла вибухнув з півночі на південь через горизонт і знову зник у чорноті. Досить скоро заблискало майже безперестанку, і вулкани світла почали вибухати з утворених хмарами ущелин та позаду білих гір у далині. Я сидів і хитав головою майже із невір’ям. «Христос, якщо так летять іскри від гостріння Твого меча, що ж буде днем Твого приходу!» І я пригадав слово нашого Господа:

:«Бо як блискавка та вибігає зо сходу, і з’являється аж до заходу, так буде і прихід Сина Людського». (Мт. 24:27)

І навіть зараз, як я пригадую цю картину, слово «слава» сповнює мене відчуттям, я знову і знову дякую Богу за те, що Він пробудив в моєму серці жадання до Нього, до поклоніння Йому. І Він пробудить його у вас, якщо ви дійсно того захочете.

Виховання дітей ніколи не буває втручанням

Pcain — Fri, 21 Nov 2014 19:48:20 GMT

Pcain: Створена сторінка: {{info|Parenting: It's Never an Interruption}} Виховання дітей полягає в тому, щоб жити принципом "підготов...

{{info|Parenting: It's Never an Interruption}} 

Виховання дітей полягає в тому, щоб жити принципом "підготовленної спонтанності". Ніколи не знаєш, що трапиться далі. Ти дійсно не знаєш, коли тобі прийдеться закріпити наказ, втрутитись в суперечку, протистояти несправедливості, порадити як буде краще, нагадати комусь істину, закликати до прощення, привести когось до сповіді, вказати на Ісуса, відновити мир, притягнути когось до відповідальності, пояснити принцип мудрості, обійняти з любов'ю, посміятись в лице скруті, допомогти комусь закінчити завдання, бути посередником в суперечці, зупинитись і з кимось помолитись, допомогти комусь побачити стан його серця, або знову поговорити про те, що означає жити разом в громаді любові.

Але ти точно знаєш, що Писання дає тобі мудрість, яка тобі необхідна, і твій завжди-присутній Мессія дає тобі благодать, яка тобі потрібна, щоб відповісти в ті моменти можливостей, які Він дасть тобі. Разом з цим, ти і я повинні пам'ятати, що наш Господь любить наших дітей більше, ніж могли б ми, і Його віданність на їх зростання і переміну вірніша і наполегливіша ніж могла б бути наша. Ось чому в Своїй благодаті та любові, Він створить моменти, в яких нам покаже спраглі серця наших дітей. Він вірно буде використовувати маленькі моменти щоденного життя, щоб показати нам і нашим дітям їхню потребу в рятуючій і прощаючій благодаті. Він не буде це робити тільки в ті моменти, які на твою думку доречні і коли ти почуватимешся найбільш готовим до цього.

Дозволь мені привести приклад. Ми планували провести день з нашими дітьми в парку атракціонів. Я очікував дня сімейного блаженства парку атракціонів. Я сподівався, що в цей день мої діти будуть самі себе виховувати, і якщо б Бог додав би ще й повністю освячену жінку, було б чудово! Ось, ми виходимо з мікроавтобусу в парку, і один із моїх дітей каже: "Тато, можна нам щось попити перед тим як зайдемо в парк?" Мені не здалось це небезпечним проханням. Я відкрив охолоджувач для напоїв, який був наповнений пляшечками з газованою водою, і всі мої діти забачили одну пляшку, яка була найкращою і вони це знали. Відразу розпочалась «ядерна» війна. Вони штовхалися і пхалися, схоплювали і тягнули, кидали лід один в одного, говорили погані слова і били руки один одного, які їм перешкоджували. Я не міг повірити своїм очам. Ми ще не зайшли в парк, а мій день вже був зруйнованим!

Тому я перебив і сказав:" Ви хочете битися? Нам не обов'язково платити стільки грошей, щоб ви билися. Я можу завезти вас додому, покласти охолоджувач посеред двору з однією пляшкою газованої води і ви можете битися скільки хочете!" Потім мої діти перестали битися, тому що вони дивилися на натовп народу, який зібрався подивитися, як я сварюсь на дітей посеред парковки парку атракціонів.

Давайте проаналізуємо що відбувається в моєму нутрі? Відбувається те, що Бог благодаті бере звичайний момент щоденного сімейного життя і використовує його, щоб зробити щось прекрасне для моїх дітей і для мене. Він розкриває стан їх серця для того, щоб виробити турботу в мені, з надією, що результатом стане їх усвідомлення і бажання змінитися. Але в той самий час, те, що Бог робить мене засмучує. Справа в тому, що я не гніваюсь тому що мої діти грішники. Ні, я гніваюсь на те, що Бог показав їх гріх, і так як Він це зробив, я повинен залишити мій план на день і виховувати їх! Все це здається великим дискомфортом, клопотом, з яким я просто не хотів мати справу.

Але з точки зору Бога реальність виглядає по-іншому. Гріх, слабкість, повстання чи невдача твоїх дітей ніколи не буває тягарем у твоєму вихованні дітей. Це не втручання. Це не клопіт. Це завжди благодать. Бог любить твоїх дітей. Він їх помістив в сім'ю віруючих, і в Його невпинній благодаті Він знову і знову розкриє тобі їх потребу, для того щоб ти став Його інструментом свідомості, переконання, каяття, віри і зміни. Так як в ці моменти Він тебе просить поміняти твій порядок денний на Його, ця можливість благодаті не тільки для твоїх дітей, але й для тебе.

Але проблема в тому, що бувають моменти, коли я схильний любити своє царство, більше ніж Його царство. Тому я нетерплячий, збентежений чи роздратований, і не тому, що мої діти порушили закони Божого царства, а закони мого царства. В моєму царстві, не буває виховання дітей протягом сімейної відпустки, або коли я читаю газету на своєму планшеті, або після десятої вечора, або під час смачної їжі, або... Я можу продовжувати. Коли я гніваюсь від втручання в плани мого царства, я схильний робити наступні чотири речі:

1. Я схильний обернути Богом даний момент служіння на момент гніву.

2. Я це роблю томущо я уособив те, що не є особистим. ( В той день, перед тим, як ми поїхали в парк атракціонів, мої діти не змовились зводити мене з розуму на парковці).

3. Так як я уособив те, що не є особистим, я буду вороже реагувати. (Я не дію на добро моїх дітей, але проти них тому, що вони перешкоджують моїм бажанням).

4. Тому я погоджуюсь в кінці кінців на рішення, які залежать від ситуацій, але які насправді не досягають суті справи. ( Я кричу і наказую, я прищеплюю почуття провини, я погрожую покаранням та іду геть, але мої діти вкрай незмінені цією ситуацією).

Існує кращий спосіб. Він починається з молитви, щоб Бог дав тобі нові очі. Очі, які більше зосереджені на Його вічній праці благодаті, ніж на твоїх короткочасних планах для себе. Цей кращий спосіб також включає в себе пошук у Бога гнучкого серця, яке матиме бажання і буде готовим замінити свої плани на Божий великий план. Серце, яке житиме з упевненістю, що Бог в тобі, з тобою і за тебе, і що Він дасть тобі те, що тобі необхідне, для того щоб ти зміг зустрітися зі сміливістю і благодаттю, з тим моментом виховання, якого ти не очікував.

Пошук радості

Pcain — Mon, 03 Nov 2014 21:19:06 GMT

Pcain:

{{info|Quest for Joy}} 

==== Чи знаєш ти що Бог велить нам радіти? ====

"Утішайся Господом і Він сповнить тобі твого серця бажання!" (Псалми 37:4)

'''1) Бог нас створив для Своєї слави'''

" Поприводь ти синів моїх здалека, а дочки мої від окраїн землі, і кожного, хто тільки зветься Іменням Моїм, і кого Я на славу Свою був створив, кого вформував та кого Я вчинив." (Ісая 43:6-7)

Бог нас створив, щоб ми вихваляли і збільшували Його велич, як телескоп збільшує зірки. Він нас створив, щоб ми показували Його доброту та істину, красу, мудрість і справедливість. Найбільший прояв Божої слави походить від глибокої втіхи всім Ким Він є. Це означає, що Він отримує славу, а ми - насолоду. Бог створив нас, щоб прославитися в нас більше за все, коли ми будемо найзадоволеніші в Нім.

'''2) Кожна людина повинна жити для Божої слави'''

"Тож, коли ви їсте, чи коли ви п'єте, або коли інше що робите, усе на Божу славу робіть!" (1 Коринтян 10:31)

Якщо Бог нас створив для Своєї слави, зрозуміло, що ми повинні жити для Його слави. Наш обов'язок походить від Його дизайну. Таким чином, наше перше зобов'язання - це показати цінність Бога, будучи задоволеними всім, Ким Він є для нас. В цьому полягає суть любові до Бога ( Матвія 22:37) і надії на Нього (1 Івана 5:3-4), і подяки Йому (Псалми 100:2-4). Це корінь всього істинного послуху, особливо любові до інших (Колоссян 1:4-5).

'''3) Всі ми були неспроможні прославити Бога так, як повинні були'''

" Бо всі згрішили, і позбавлені Божої слави." (Римлян 3:23)

Що означає "позбавлені Божої слави"? Це означає, що ніхто із нас не довіряв і не цінував Бога так, як повинен був. Ми не були задоволенні Його величчю і не ходили Його шляхами. Ми шукали задоволення в інших речах і ставилися до них, як до важливіших за Бога, що і є сутністю ідолопоклонництва (Римлян 1:21-23). З тих пір, як гріх увійшов в світ, всі ми глибоко противилися тому, щоб Бог був нашим вседостатнім скарбом (Ефесян 2:3). Це жахлива кривда проти Божої величі (Єремія 2:12-13).

'''4) Всі ми підлягаємо Божому справедливому засудженню '''

"Бо заплата за гріх смерть..." (Римлян 6:23)

Всі ми принизили славу Божу. Як? Надаючи перевагу поверх Нього іншим речам, нашою невдячністю, недовірою і непослухом. Тому Бог буде справедливим, якщо не допустить нас до вічної насолоди Його славою. "Вони кару приймуть, вічну погибіль від лиця Господнього та від слави потуги Його" (2 Солунян 1:9).

Слово "пекло" вживається дванадцять раз в Новому Заповіті, одинадцять із них Ісусом. Це не міф видуманий похмурими і злими проповідниками. Це серйозне попередження від Сина Божого, який помер щоб звільнити грішників від прокляття пекла. Ми його ігноруємо з великим ризиком.

Якщо б Біблія зупинилась на аналізі людського стану тут, ми б були приречені на безнадійне майбутнє. Однак, зупиняється вона не тут...

'''5) Бог послав Свого Єдинородного Сина, щоб забезпечити нам вічне життя і радість'''

"Вірне це слово, і гідне всякого прийняття, що Христос Ісус прийшов у світ спасти грішних"... (1 Тимофію 1:15)

Добра звістка полягає в тому, що Христос помер за грішників, таких як ми. Він фізично воскрес із мертвих, щоб затвердити спасаючу силу Його смерті та відкрити ворота до вічного життя і радості (1 Коринтян 15:20). Це означає, що Бог може виправдати винуватих грішників і при цьому залишатися справедливим (Римлян 3:25-26).

"Бо й Христос один раз постраждав був за наші гріхи, щоб привести нас до Бога, Праведний за неправедних" (1 Петра 3:18). Саме приходячи додому до Бога, ми знаходимо глибоке і тривале задоволення.

'''6) Переваги, куплені смертю Христа належать тим, хто розкаїлись і довірили Йому'''

"Покайтеся ж та наверніться, щоб Він змилувався над вашими гріхами" (Дії 3:19)

"Віруй в Господа Ісуса, і будеш спасений ти" (Дії 16:31).

"Покаятися" означає відвернутися від всіх брехливих обіцянок гріха. "Віра" означає бути задоволеним всіма обіцянками Бога, які знаходиться в Ісусі. "Хто вірує в Мене"- сказав Ісус,-" ніколи не прагнутиме"( Івана 6:35). Ми не заробляємо своє спасіння. Ми не заслуговуємо його (Римлян 4:4-5). Воно дається благодаттю через віру (Ефессян 2:8-9). Це безкоштовний подарунок (Римлян 3:24). Ми його матимемо, якщо будемо його високо цінувати понад усе (Матвія 13:44). Коли ми це виконуємо, Божа ціль для творіння звершується: Він прославляється в нас і ми задоволені в Ньому - навіки.

==== Чи має це сенс для тебе? ====

Чи бажаєш ти мати таку радість, яка приходить коли ти задоволений всім, Ким є Бог для тебе у Христі? Якщо так, то Бог проводить працю в твоєму житті.

==== Що тобі слід робити? ====

Відвернись від брехливих обіцянок гріха. Призви Ісуса, щоб Він тебе спас від вини, покарання і рабства. "Бо кожен, хто покличе Господне Ім'я буде спасений" (Римлян 10:13). Почни покладати свою надію на все, Ким є Бог для тебе в Ісусі. Зломай силу обіцянок гріха, через віру в перевершуюче задоволення в Божих обіцянках. Почни читати Біблію, щоб знайти Його дорогоцінні та дуже великі обіцянки, які можуть тебе звільнити (2 Петра 1:3-4). Знайди Біблійну церкву і почни поклонитися і рости разом з іншими людьми, які цінують Христа понад усе (Филип'ян 3:7).

Найкращою новиною в світі є те, що між нашим щастям і Божою святісттю вже немає непотрібного конфлікту. Те, що ми задоволені всім Ким є Бог для нас у Христі, величає Його, як Великий Скарб.

"Дорогу життя Ти покажеш мені: радість велика з Тобою, завжди блаженство в правиці Твоїй!" (Псалми 16:11)

Пошук радості

Pcain — Wed, 29 Oct 2014 12:46:38 GMT

Pcain: Створена сторінка: {{info|Quest for Joy}} ==== Чи знаєш ти що Бог велить нам радіти? ==== "Утішайся Господом і Він сповн...

{{info|Quest for Joy}} 

==== Чи знаєш ти що Бог велить нам радіти? ====

"Утішайся Господом і Він сповнить тобі твого серця бажання!" (Псалми 37:4)

'''1) Бог нас створив для Своєї слави'''

" Поприводь ти синів моїх здалека, а дочки мої від окраїн землі, і кожного, хто тільки зветься Іменням Моїм, і кого Я на славу Свою був створив, кого вформував та кого Я вчинив." (Ісая 43:6-7)

Бог нас створив, щоб ми вихваляли і збільшували Його велич, як телескоп збільшує зірки. Він нас створив, щоб ми показували Його доброту та істину, красу, мудрість і справедливість. Найбільший прояв Божої слави походить від глибокої втіхи всім Ким Він є. Це означає, що Він отримує славу, а ми - насолоду. Бог створив нас, щоб прославитися в нас більше за все, коли ми будемо найзадоволеніші в Нім.

'''2) Кожна людина повинна жити для Божої слави'''

"Тож, коли ви їсте, чи коли ви п'єте, або коли інше що робите, усе на Божу славу робіть!" (1 Коринтян 10:31)

Якщо Бог нас створив для Своєї слави, зрозуміло, що ми повинні жити для Його слави. Наш обов'язок походить від Його дизайну. Таким чином, наше перше зобов'язання - це показати цінність Бога, будучи задоволеними всім, Ким Він є для нас. В цьому полягає суть любові до Бога ( Матвія 22:37) і надії на Нього (1 Івана 5:3-4), і подяки Йому (Псалми 100:2-4). Це корінь всього істинного послуху, особливо любові до інших (Колоссян 1:4-5).

'''3) Всі ми були неспроможні прославити Бога так, як повинні були'''

" Бо всі згрішили, і позбавлені Божої слави." (Римлян 3:23)

Що означає "позбавлені Божої слави"? Це означає, що ніхто із нас не довіряв і не цінував Бога так, як повинен був. Ми не були задоволенні Його величчю і не ходили Його шляхами. Ми шукали задоволення в інших речах і ставилися до них, як до важливіших за Бога, що і є сутністю ідолопоклонництва (Римлян 1:21-23). З тих пір, як гріх увійшов в світ, всі ми глибоко противилися тому, щоб Бог був нашим вседостатнім скарбом (Ефесян 2:3). Це жахлива кривда проти Божої величі (Єремія 2:12-13).

'''4) Всі ми підлягаємо Божому справедливому засудженню '''

"Бо заплата за гріх смерть..." (Римлян 6:23)

Всі ми принизили славу Божу. Як? Надаючи перевагу поверх Нього іншим речам, нашою невдячністю, недовірою і непослухом. Тому Бог буде справедливим, якщо не допустить нас до вічної насолоди Його славою. "Вони кару приймуть, вічну погибіль від лиця Господнього та від слави потуги Його" (2 Солунян 1:9).

Слово "пекло" вживається дванадцять раз в Новому Заповіті, одинадцять із них Ісусом. Це не міф видуманий похмурими і злими проповідниками. Це серйозне попередження від Сина Божого, який помер щоб звільнити грішників від прокляття пекла. Ми його ігноруємо з великим ризиком.

Якщо б Біблія зупинилась на аналізі людського стану тут, ми б були приречені на безнадійне майбутнє. Однак, зупиняється вона не тут...

'''5) Бог послав Свого Єдинородного Сина, щоб забезпечити нам вічне життя і радість'''

"Вірне це слово, і гідне всякого прийняття, що Христос Ісус прийшов у світ спасти грішних... (1 Тимофію 1:15)

Добра звістка полягає в тому, що Христос помер за грішників, таких як ми. Він фізично воскрес із мертвих, щоб затвердити спасаючу силу Його смерті та відкрити ворота до вічного життя і радості (1 Коринтян 15:20). Це означає, що Бог може виправдати винуватих грішників і при цьому залишатися справедливим (Римлян 3:25-26).

"Бо й Христос один раз постраждав був за наші гріхи, щоб привести нас до Бога, Праведний за неправедних" (1 Петра 3:18). Саме приходячи додому до Бога, ми знаходимо глибоке і тривале задоволення.

'''6) Переваги, куплені смертю Христа належать тим, хто розкаїлись і довірили Йому'''

"Покайтеся ж та наверніться, щоб Він змилувався над вашими гріхами" (Дії 3:19)

"Віруй в Господа Ісуса, і будеш спасений ти" (Дії 16:31).

"Покаятися" означає відвернутися від всіх брехливих обіцянок гріха. "Віра" означає бути задоволеним всіма обіцянками Бога, які знаходиться в Ісусі. "Хто вірує в Мене"- сказав Ісус,-" ніколи не прагнутиме"( Івана 6:35). Ми не заробляємо своє спасіння. Ми не заслуговуємо його (Римлян 4:4-5). Воно дається благодаттю через віру (Ефессян 2:8-9). Це безкоштовний подарунок (Римлян 3:24). Ми його матимемо, якщо будемо його високо цінувати понад усе (Матвія 13:44). Коли ми це виконуємо, Божа ціль для творіння звершується: Він прославляється в нас і ми задоволені в Ньому - навіки.

==== Чи має це сенс для тебе? ====

Чи бажаєш ти мати таку радість, яка приходить коли ти задоволений всім, Ким є Бог для тебе у Христі? Якщо так, то Бог проводить працю в твоєму житті.

==== Що тобі слід робити? ====

Відвернись від брехливих обіцянок гріха. Призви Ісуса, щоб Він тебе спас від вини, покарання і рабства. "Бо кожен, хто покличе Господне Ім'я буде спасений" (Римлян 10:13). Почни покладати свою надію на все, ким є Бог для тебе в Ісусі. Зломай силу обіцянок гріха, через віру в перевершуюче задоволення в Божих обіцянках. Почни читати Біблію, щоб знайти Його дорогоцінні та дуже великі обіцянки, які можуть тебе звільнити (2 Петра 1:3-4). Знайди Біблійну церкву і почни поклонитися і рости разом з іншими людьми, які цінують Христа понад усе (Филип'ян 3:7).

Найкращою новиною в світі є те, що між нашим щастям і Божою святісттю вже немає непотрібного конфлікту. Те, що ми задоволені всім Ким є Бог для нас у Христі, величає Його, як Великий Скарб.

"Дорогу життя Ти покажеш мені: радість велика з Тобою, завжди блаженство в правиці Твоїй!" (Псалми 16:11)

Сім способів як молитись за своїх дітей

Pcain — Thu, 02 Oct 2014 18:32:22 GMT

Pcain:

{{info|Seven Things to Pray for Your Children}} 

Декілька років тому мій друг розповів мені про сім текстів Писання, якими він разом із своєю дружиною молилися за своїх двох дочок, ще з того часу як вони були немовлятами. Дівчата зараз вже дорослі. Як прекрасно бачити як Бог відповідав і продовжує відповідати на вірні, конкретні молитви батьків, сповнених вірою, в житті цих молодих благочестивих жінок.

Я також часто молився цими молитвами за моїх дітей. Я вам їх рекомендую.

Але, звичайно, молитви це не магічні заклинання. Справа не в тому, щоб вимовивши правильні слова, наші діти були благословенні успіхом. Деякі батьки щиро моляться, і їх діти стають обдарованими лідерами або вченими, музикантами, спортсменами. Інші щиро моляться, але в їх дітей розвивається серйозна інвалідність чи хвороба, або вони блукають блудною пустелею чи мають труднощі в соціальній, академічній або спортивній сфері. Насправді, Бог відповідає на всі молитви цих батьків, але при цьому має дуже різні цілі.

Ось чому такі вірші Писання як Івана 9:1-3 знаходяться в Біблії. Ми не повинні дуже швидко оцінювати цілі Бога, тому що вони можуть бути протилежні нашому сприйняттю. Бог вимірює успіх по-іншому ніж ми, тому Він відповідає на наші молитви не так, як ми того очікуємо.

Отож, моліться за своїх дітей. Ісус нам обіцяє, що якщо ми будемо просити, шукати і стукати, Батько нам дасть у відповідь щось добре (Луки 11:9-13), навіть якщо воно не буде явним потягом 40 років. Так як Ісус часто запитував у тих, хто до Нього приходив: "Що ти хочеш, щоб зробив Я тобі?" (Марка 10:51), Він хоче, щоб ми конкретно висловлювали наші прохання.

Ось сім конкретних способів, які допоможуть вам молитись за своїх дітей:

'''1. Щоб Ісус їх закликав до Себе і щоб ніхто не боронив їм прийти.'''

:''"Тоді привели Йому діток, щоб поклав на них руки, і за них помолився, учні ж їм докоряли. Ісус же сказав: Пустіть діток, і не бороніть їм приходити до Мене, бо Царство Небесне належить таким. І Він руки на них поклав, та й пішов звідтіля." (Матвія 19:13-15)''

'''2. Щоб вони відповіли вірою на наполегливий, вірний заклик Ісуса.'''

:''"Не бариться Господь із обітницею, як деякі вважають це барінням, але вам довготерпить, бо не хоче, щоб хто загинув, але щоб усі навернулися до каяття." (2 Петра 3:9)''

'''3. Щоб вони пережили освячення через змінюючу працю Святого Духа, і, щоб вони все більше і більше бажали виконати найбільшу заповідь.'''

:''"Він же промовив йому: Люби Господа Бога свого всім серцем своїм, і всією душею своєю, і всією своєю думкою. Це найбільша й найперша заповідь. А друга однакова з нею: Люби свого ближнього, як самого себе." (Матвія 22:37-39)''

'''4. Щоб вони не впрягались до чужого ярма в інтимних відношеннях, особливо в шлюбі.'''

:''"До чужого ярма не впрягайтесь з невірними; бо що спільного між праведністю та беззаконням, або яка спільність у світла з темрявою?" (2 Коринтян 6:14)''

'''5. Щоб думки їхні були чистими.'''

:''"Наостанку, браття, що тільки правдиве, що тільки чесне, що тільки праведне, що тільки чисте, що тільки любе, що тільки гідне хвали, коли яка чеснота, коли яка похвала, думайте про це!" (Филип'ян 4:8)''

'''6. Щоб серця їхні були побуджені щедро давати на працю Господню.'''

:''"Кожен чоловік та жінка, кого їхнє серце схиляло приносити для кожної праці, яку Господь наказав робити рукою Мойсея, Ізраїлеві сини приносили добровільний дар для Господа." (Вихід 35:29)''

'''7. Щоб коли настане час, вони ПІШЛИ!'''

:''"А Ісус підійшов і промовив до них та й сказав: Дана Мені всяка влада на небі й на землі. Тож ідіть і навчіть всі народи, христячи їх в Ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа, навчаючи їх зберігати все те, що Я вам заповів. І ото, Я перебуватиму з вами повсякденно аж до кінця віку!" (Матвія 28:18-20)''

Сім способів як молитись за своїх дітей

Pcain — Wed, 01 Oct 2014 12:16:23 GMT

Pcain: Створена сторінка: {{info|Seven Things to Pray for Your Children}} Декілька років тому мій друг розповів мені про сім текстів ...

{{info|Seven Things to Pray for Your Children}} 

Декілька років тому мій друг розповів мені про сім текстів Писання, якими він разом із своєю дружиною молилися за своїх двох дочок, ще з того часу як вони були немовлятами. Дівчата зараз вже дорослі. Як прекрасно бачити як Бог відповідав і продовжує відповідати на вірні, конкретні молитви батьків, сповнених вірою, в житті цих молодих благочестивих жінок.

Я також часто молився цими молитвами за моїх дітей. Я вам їх рекомендую.

Але, звичайно, молитви це не магічні заклинання. Справа не в тому, щоб вимовивши правильні слова, наші діти були благословенні успіхом. Деякі батьки щиро моляться, і їх діти стають обдарованими лідерами або вченими, музикантами, спортсменами. Інші щиро моляться, але в їх діти розвивається серйозна інвалідність чи хвороба, або вони блукають блудною пустелею чи мають труднощі в соціальній, академічній або спортивній сфері. Насправді, Бог відповідає на всі молитви цих батьків, але при цьому має дуже різні цілі.

Ось чому такі вірші Писання як Івана 9:1-3 знаходяться в Біблії. Ми не повинні дуже швидко оцінювати цілі Бога, тому що вони можуть бути протилежні нашому сприйняттю. Бог вимірює успіх по-іншому ніж ми, тому Він відповідає на наші молитви не так, як ми того очікуємо.

Отож, моліться за своїх дітей. Ісус нам обіцяє, що якщо ми будемо просити, шукати і стукати, Батько нам дасть у відповідь щось добре (Луки 11:9-13), навіть якщо воно не буде явним потягом 40 років. Так як Ісус часто запитував у тих, хто до Нього приходив: "Що ти хочеш, щоб зробив Я тобі?" (Марка 10:51), Він хоче, щоб ми конкретно висловлювали наші прохання.

Ось сім конкретних способів, які допоможуть вам молитись за своїх дітей:

'''1. Щоб Ісус їх закликав до Себе і щоб ніхто не боронив їм прийти.'''

:''"Тоді привели Йому діток, щоб поклав на них руки, і за них помолився, учні ж їм докоряли. Ісус же сказав: Пустіть діток, і не бороніть їм приходити до Мене, бо Царство Небесне належить таким. І Він руки на них поклав, та й пішов звідтіля." (Матвія 19:13-15)''

'''2. Щоб вони відповіли вірою на наполегливий, вірний заклик Ісуса.'''

:''"Не бариться Господь із обітницею, як деякі вважають це барінням, але вам довготерпить, бо не хоче, щоб хто загинув, але щоб усі навернулися до каяття." (2 Петра 3:9)''

'''3. Щоб вони пережили освячення через змінюючу працю Святого Духа, і, щоб вони все більше і більше бажали виконати найбільшу заповідь.'''

:''"Він же промовив йому: Люби Господа Бога свого всім серцем своїм, і всією душею своєю, і всією своєю думкою. Це найбільша й найперша заповідь. А друга однакова з нею: Люби свого ближнього, як самого себе." (Матвія 22:37-39)''

'''4. Щоб вони не впрягались до чужого ярма в інтимних відношеннях, особливо в шлюбі.'''

:''"До чужого ярма не впрягайтесь з невірними; бо що спільного між праведністю та беззаконням, або яка спільність у світла з темрявою?" (2 Коринтян 6:14)''

'''5. Щоб думки їхні були чистими.'''

:''"Наостанку, браття, що тільки правдиве, що тільки чесне, що тільки праведне, що тільки чисте, що тільки любе, що тільки гідне хвали, коли яка чеснота, коли яка похвала, думайте про це!" (Филип'ян 4:8)''

'''6. Щоб серця їхні були побуджені щедро давати на працю Господню.'''

:''"Кожен чоловік та жінка, кого їхнє серце схиляло приносити для кожної праці, яку Господь наказав робити рукою Мойсея, Ізраїлеві сини приносили добровільний дар для Господа." (Вихід 35:29)''

'''7. Щоб коли настане час, вони ПІШЛИ!'''

:''"А Ісус підійшов і промовив до них та й сказав: Дана Мені всяка влада на небі й на землі. Тож ідіть і навчіть всі народи, христячи їх в Ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа, навчаючи їх зберігати все те, що Я вам заповів. І ото, Я перебуватиму з вами повсякденно аж до кінця віку!" (Матвія 28:18-20)''

Щастя Бога: основа християнського гедонізму

Pcain — Wed, 07 Nov 2012 14:46:59 GMT

Pcain:

{{info|The Happiness of God: Foundation for Christian Hedonism}} 

'''Книга пророка Єремії 32:36-41''' Тому то так промовляє ГОСПОДЬ, Бог Ізраїлів, до міста цього, про яке ви говорите: "Воно віддане буде у руку царя вавилонського мечем, і голодом, моровицею": 37 Ось Я їх позбираю зо всіх тих країв, куди вигнав був їх Своїм гнівом та люттю Своєю й великим своїм пересердям, і верну їх до місця цього, і посаджу їх безпечно, – 38 і вони Мені стануть народом, а Я буду їм Богом! 39 І дам Я їм серце одне та дорогу одну, щоб боялись Мене по всі дні на добро собі й синам їхнім по них. 40 І складу з ними вічного заповіта, що не відвернуся від них, щоб їм не чинити Свого добра, і дам їм у серце Свій страх, щоб не відступали від Мене! 41 І буду Я тішитись ними, щоб чинити їм добро, і їх посаджу на землі цій у правді усім Своїм серцем та всією душею Своєю.

Одного разу на недільному служінні я торкнувся ідеї християнського гедонізму, і от пізніше до мене підійшов батько і сказав: "Знаєте, наша маленька дівчинка подумала, що ви сказали "християнське язичество" (в англійській мові слова "гедонізм" та "язичество" мають подібне звучання). Я знаю, що навіть коли чітко вимовляю цю фразу (християнський гедонізм), дехто з вас і далі думає про "язичество", бо ви вірите, що гедонізм – це язичницька філософія життя. І можливо, ви маєте рацію, оскільки загалом гедонізм сприймають як пошук задоволення та моральну байдужість. В 2 Тим. 3:4 Павло застерігає, що в останні дні люди будуть такі, "що більше люблять розкоші, аніж люблять Бога". І без сумніву, ми живемо у такі дні.

==== Християнське язичество? ====

Два роки тому Деніел Янкелович опублікував книгу під назвою "''Нові правила: пошук самореалізації у світі, перевернутому догори дном''" (''New Rules: Searching for Self-Fulfillment in a World Turned Upside Down''). Базуючись на докладних інтерв’ю та проведених по всій країні опитуваннях, він доводить, що в нашій культурі стались величезні зміни і що надзвичайно розповсюджений пошук самореалізації створив новий набір правил, який визначає спосіб того, як ми, американці, думаємо і відчуваємо. Зокрема, Деніел Янкелович пише: "У своїх крайніх проявах нові правила просто перевернули старі шкереберть, замість колишньої етики самозречення ми бачимо людей, які відкидають будь-яку жертовність із свого боку – не тільки через необмежену ненажерливість, але й через дивний моральний принцип, що стверджує: "Я маю обов’язок перед собою" (стор. xviii). Він розповідає історію молодої жінки тридцяти з лишком років. Вона поскаржилась своєму психотерапевту на те, що стала почуватися нервовою і дратівливою, бо її життя стало вкрай зайнятим. У ньому з'явилося забагато бурхливих вихідних, дискотек, пізніх ночей, розмов, вина, марихуани, любовних втіх. "Чому ви не зупинитесь?" – спокійно запитав психотерапевт. Пацієнтка якусь хвилю безпорадно дивилась, а потім її обличчя просяяло від приголомшливого відкриття: "Ви серйозно вважаєте, мені насправді не треба робити того, що я хочу?" – вигукнула вона з подивом. Характерна риса нових шукачів самореалізації полягає у тому, що "вони діють за принципом, ніби емоційне жадання чогось – це сакральний об’єкт, а приховування нездійсненої емоційної потреби – протиприродний злочин" (стор. 59). "Наш час – це початок епохи, коли десятки мільйонів людей у якості морального виправдання своїм діям висувають ідею, що внутрішнє та, вочевидь, більш "реальне" «я» не зовсім відповідає покладеній на них соціальній ролі".

З-поміж усіх стосунків, можливо, саме у шлюбі шукачі самореалізації зі своїми новими правилами здійснили найбільший переворот. Як надзвичайно слушно зазначає Янкелович: "Успішні шлюби зіткані з численних ниток стриманого бажання – врахування бажань іншої людини, погодження з обмеженням власних бажань, прийняття розчарувань, уникання сутичок, запобігання випадкам виходу гніву, послаблення можливостей для самореалізації. Запровадження у цей процес сильного потягу до самореалізації подібне до змахування мітлою тонкої павутини. Часто все, що залишається – це клейкий мотлох, що налип на мітлу, структура ж павутини – зруйнована" (стор. 76).

Тому я повністю підтримую тих з вас, хто настільки вільний від нашої культури, що почувши слово "гедонізм", кажуть у відповідь: "Доволі цього! Наші родини, школи, комерційні організації, суспільство руйнуються гедоністично налаштованими шукачами самореалізації, у яких немає ані сили духу, ані самозречення, ані стійкого зобов’язання, ані жертовної відданості, які скріплюють важливі структури життя і надають шляхетності нашій культурі. Ми не потребуємо гедонізму; нам необхідно повернутись до високої моральності, чесності, розсудливості, справедливості, поміркованості, стійкості, самовладання!" Повірте, ми, можливо, не так далекі від цього, як думаємо. Я лише прошу вас перед тим, як ви складете остаточну думку про християнський гедонізм, неупереджено і вдумливо вислухати мене протягом дев’яти тижнів.

==== Біблійні приклади християнського гедонізму ====

Деколи ілюстрація вартує тисячі слів абстрактних визначень. Отже, замість того, щоб дати точне визначення християнському гедонізму, дозвольте мені навести декілька прикладів з Біблії, що описують його. Цар Давид навчає християнському гедонізму, коли заповідає: "Хай Господь буде розкіш твоя, – і Він сповнить бажання твої" (Пс. 37:4). Він також показує сутність християнського гедонізму, коли вигукує: "Як лине той олень до водних потоків, так лине до Тебе, о Боже, душа моя, душа моя спрагнена Бога, Бога Живого!" (Пс. 42:1-2). Мойсей був християнським гедоністом (згідно з Євр. 11:24 - 27), тому що він відмовився від гріховної "дочасної потіхи", але "наругу Христову вважав за більше багатство, ніж скарби єгипетські, бо він озирався на Божу нагороду". Святі, які згадуються в Єв. 10:34, були християнськими гедоністами, оскільки вони наражали на небезпеку своє життя, коли відвідували ув’язнених християн, і радісно приймали грабунок свого майна, бо знали, що вони мають майно краще і неминуще. Апостол Павло схвалював християнський гедонізм, коли казав у Рим. 12:8: "Нехай той, хто милосердствує, діє з привітністю". Ісус Христос, Начальник і Виконавець нашої віри, встановив найвищий взірець християнського гедонізму, тому що "Його уподобання – в страху Господньому" (Іс. 11:3), і замість радості, яка була перед ним, він перетерпів хреста, не звертаючи увагу на сором, і сів по правиці трону Господнього (Єв. 12:2).

Християнський гедонізм навчає, що бажання бути щасливим дано Господом, не слід його заперечувати або чинити йому опір, його треба спрямовувати до Бога, щоб отримати задоволення. Християнський гедонізм не каже, що будь-яке задоволення – це добре. Він стверджує, що Бог показав, що є добре, і якщо ви будете так чинити, це повинно принести вам радість. (Мих. 6:8). І оскільки виконання волі Господа неодмінно принесе її вам, прагнення радості становить важливу частину всіх моральних зусиль. Якщо ви відкидаєте прагнення радості (а відтак відмовляєтесь бути гедоністом у моєму розумінні цього слова), ви не можете виконувати волю Господа. Християнський гедонізм стверджує, що за будь-якої епохи жоден із найблагочестивіших праведників не виявив протиріччя у висловлюванні, з одного боку: «За Тебе нас цілий день умертвляють, нас уважають за овець, приречених на заколення» (Рим. 8:36), і з другого боку: «Радійте в Господі завсіди, і знову кажу: радійте!» (Фил. 4:4). Християнський гедонізм не має нічого спільного із культурою потурання своїм примхам, яка робить вас рабами гріховних поривів. Він закликає нас не пристосовуватись до цього віку, а перемінюватись, відновлюючи свій розум (Рим. 12:2), таким чином ми можемо втішатись, виконуючи волю Отця нашого небесного. Відповідно до християнського гедонізму радість в Господі – це не вибірковий аспект християнства. Коли ви задумаєтесь над цим, з’ясовується, що радість в Господі – це невід'ємна частина збереження віри.

Сьогодні я бажаю відкрити вам підвалину християнського гедонізму: щасливість Бога. Я спробую підтвердити три спостереження з Писання: 1) Бог щасливий, тому що Він має втіху в Собі. 2) Бог щасливий, тому що Він є Вседержитель. 3) Щасливість Бога - це підвалина християнського гедонізму, тому що вона проявляється у милості до нас.

==== Бог має втіху в Собі Самому ====

По-перше, Бог щасливий, тому що Він має втіху в Собі. Бог був би несправедливим, якби Він щось цінував більше, ніж те, що має найбільшу цінність. А Він є найбільшою цінністю. Якби Бог не черпав безмежну втіху у Своїй славі, Він був би несправедливим, адже слушно захоплюватись кимось відповідно до того, наскільки його слава гідна. Писання наповнене текстами, які показують, як непохитно діє Бог з любові до Власної слави. "Ради Себе, ради Себе роблю, бо як буде збезчещене Ймення Моє? А іншому слави Своєї не дам" (Іс. 48:11).

Те ж саме з’ясовується, коли ми обмірковуємо зв'язок Бога-Отця з Богом-Сином. Тут криється таємниця, яка виходить за межі людського розуміння. І я визнаю, що наші теологічні зусилля описати самоусвідомлення Бога і Його взаємини всередині Трійці схожі на лепет малої дитини про свого батька. Але навіть уста немовляти можуть висловити мудрість, якщо ми слідуємо за Писанням. А воно вчить, що Ісус Христос, Син Божий, є Богом (Івана 1:1). В Посланні до Євреїв 1:3 говориться: "Він був сяйвом слави та образом істоти Його". В Другому посланні до Коринтян 4:4 говориться про славу Христа, Який є відображенням Бога. З цих уривків ми взнаємо, що в усій вічності Бог Отець бачить відображення власної слави, яка так чудово втілилась у особі Його Сина. Таким чином, один з найкращих способів міркування про незмірну щасливість Бога у Його власній славі полягає у роздумовуванні про втіху, що Він має у Своєму Синові, який є образом цієї слави. Коли Ісус прийшов у світ, Бог Отець сказав: "Це Мій улюблений Син..." (Мат. 3:17). Коли Бог Отець споглядає славу власної сутності в особі Свого Сина, Він безмежно щасливий. "Оце Слуга Мій, що Я підпираю Його, Мій Обранець, що Його полюбила душа Моя" (Кн. пророка Іс. 42:1). Отже, перше спостереження полягає у тому, що Бог щасливий, тому що Він має втіху у Собі, особливо тому, що Його сутність відображається у Його улюбленому Синові.

==== Бог є Вседержитель ====

По-друге, Бог щасливий, тому що Він є Вседержитель. У псалмі 113:11 говориться: "А Бог наш на небі, – усе, що хотів, учинив". Цей вірш має на увазі, що верховна влада Бога – це Його право та сила робити все, що робить Його щасливим. Наш Бог на небі понад усіма речами і нічому не підвладний. Тому Він робить те, що Йому до вподоби – Він завжди діє так, щоб залишатися якомога щасливішим. Бог щасливий тому, що Його справедливі діяння, які завжди чиняться з любов’ю до Його власної слави, ніколи не можуть бути зведеними нанівець поза Його бажанням. Книга пророка Ісаї 43:12-13: "…Я - Бог; І Я здавна Той Самий, і ніхто не врятує з Моєї руки, – як що Я вчиню, то хто це перемінить?" Книга Ісаї 46:10: "Мій замір відбудеться, і всяке жадання Своє Я вчиню". Книга Даниїла 4:32: "Він чинить за Своєю волею серед небесного війська та мешканців землі, і немає нікого, хто спротивився б Його руці та й сказав би Йому: Що Ти робиш?". Отже ми можемо бути впевненими, що Бог безмежно щасливий, тому що як Творець Він має абсолютну правду і силу, щоб подолати кожну перепону до Його радості.

Тут варто поставити запитання у дужках – як добрий Бог може бути щасливим, коли світ пронизаний стражданням та злом? Це величезне і складне питання, вирішити яке мені допомагають дві обставини. По-перше, розмови про те, що Бог насправді не є господарем становища, завдають шкоди Його репутації. Якби хтось у грудні 1974 року, коли моя мати загинула в автокатастрофі, намагався заспокоїти мене, кажучи: "Бог не бажав, щоб це трапилось. Ти можеш залишитись вірним Йому, Він добрий". Я відповів би: "Я черпаю втіху не від думки, що Бог настільки слабкий, що не може змінити напрямок руху колоди на верхівці фургона". Мій Бог є Вседержитель. Він забрав мою матір у призначений час, і я вірю тепер, одного дня я побачу, що так було добре. Бо я взнав в Ісусі Христі, що Бог добрий. Біблійне рішення проблеми зла полягає в тому, що не треба позбавляти Бога Його верховної влади.

Друге спостереження, яке допомагає мені у цьому питанні, полягає у тому, що ставлення Бога до трагічних подій залежить від точки фокуса. Бог не отримує задоволення від болю та зла, розглядаючи їх просто самих у собі. Коли Його фокус звужений і спрямований тільки на біль та зло, Він може наповнитись жахом та горем. Але коли Він робить фокус ширшим, щоб охопити всі зв’язки і результати події аж у вічності, вона постає як частина візерунка або мозаїки, що тішать Його і які склались за Його волею. Наприклад, смерть Христа була діянням Бога Отця. "…а ми уважали Його за пораненого, ніби Бог Його вдарив поразами й мучив… . Та зволив Господь, щоб побити Його, щоб муки завдано Йому" (Іс. 53:4,10). Проте, без сумніву, Бог Отець, дивлячись на страждання Свого улюбленого Сина і гріх, внаслідок якого Він постраждав на хресті, не отримував задоволення від них самих у собі. Гріх сам у собі і страждання невинних саме у собі огидні Богові. Але згідно з Євр. 2:10, Бог Отець вважав, що саме Провідника нашого спасіння належало вдосконалити через страждання. Бог бажав того, що при вузькій перспективі було Йому огидним, бо з широкої перспективи вічності Він саме таким чином показав Свою праведність (Рим. 3:25) та привів Своїх людей до слави (Євр. 2:10). Коли Бог у Своєму всезнанні оглядає історію спокутування від початку до кінця, Він радіє тому, що бачить. Ось чому я можу зробити висновок, що у цілому світі ніщо не може звести нанівець найвищу щасливість Бога. Він безмежно втішається власною славою і у Своїй суверенності робить все, чим втішається.

==== Божа радість надміру виливається на нас у благодаті ====

Ми підходимо до заключного спостереження: щасливість Бога - це підвалина християнського гедонізму, тому що Його щасливість виливається на нас у благодаті. Уявіть собі, що би було, якби Бог, який керує світом, був би нещасливим? Що якби Бог був схильним до бурчання, невдоволення і пригніченого настрою, як такий собі велетень, що сидить на небі, у казці "Джек та бобове стебло". Або якщо Бог був би понурим та засмученим, похмурим та невдоволеним, зажуреним та роздратованим? Чи змогли б ми разом із Давидом сказати: "Боже – Ти Бог мій, я шукаю від рання Тебе, душа моя прагне до Тебе, тужить тіло моє за Тобою в країні пустельній і вимученій без води" (Пс. 63:1). Та нізащо! Ми би всі ставилися до Бога, як малі діти ставляться до свого засмученого, похмурого, невдоволеного і роздратованого батька . Він не може дати їм радості. Вони можуть тільки намагатись уникати його і, можливо, докладати зусиль, щоб він став краще почуватись. Таким чином, християнський гедонізм основується на тому, що Бог безмежно щасливий, бо мета християнського гедонізму – бути щасливим у Бозі, радіти у Бозі, дбати про товариські стосунки з Богом та насолоджуватись ними. Бо діти не можуть втішатись товариством засмученого, похмурого та роздратованого батька. Отже, християнський гедонізм насамперед полягає в тому, що Бог найщасливіший з усіх істот.

Це ствердження можна виразити інакше. Для того щоб грішник поставив собі за мету радіти в Бозі, він має бути впевненим, що Бог не відкине його, коли він прийде, шукаючи прощення та товариських стосунків. Яким чином можна дати нам надію, що Бог буде милосердним з нами, коли ми розкаємось у своєму гріхові і прийдемо, шукаючи радість у Ньому? Читаємо у Єр. 9:23 такі переконливі слова "Я – то Господь, Який на землі чинить милість, правосуддя та правду бо в цьому моє уподобання," – говорить Господь. Бог виявляє милосердя, тому що Він знаходить в ньому втіху. Бог не примушений спасати за якимось формальним принципом чи правилом. Він настільки наповнений життям та радістю у Своїй славі, що найвища точка Його задоволення – це виливання надміру благодаті на нас. Підстава нашої впевненості у Божому милосерді полягає в тому, що Він досконалий християнський гедоніст. Він знаходить найбільше задоволення у Своїй божественній досконалості, і Його щасливість настільки повна, що вона виражається у задоволенні, з яким Він розділяє її з іншими.

Прислухайтесь до головного мотиву досконалого небесного Гедоніста, що лунає в Єремії 32:40-41. Чому Бог чинить добро? Яким чином Він виражає Свою любов до вас? Послухайте:

"І складу з ними вічного заповіта, що не відвернусь від них, щоб їм не чинити Свого добра, і дам їм у серце свій страх, щоб не відступали від Мене! ''І буду Я тішитись ними, щоб чинити їм добро'', і їх посаджу на землі цій у правді ''усім Своїм серцем та всією душею Своєю"''.

Бог чинить добро, тому що Він так насолоджується ним! Він продовжує любити вас всім Своїм серцем та усією душею. Щасливість Бога виливається надміру у сповненій радістю любові – це підвалина та приклад християнського гедонізму.

Я завершу запрошенням. Ці дорогоцінні та дивовижні обіцянки Божої благодаті не належать всім. Існує одна умова. Вона не пов’язана з роботою чи оплатою. Безмежно щасливий Господь не потребує вашої роботи, і всі ваші багатства вже належать Йому. Умова полягає в тому, щоб ви стали християнським гедоністом – припиніть свої намагання сплачувати щось або працювати заради Нього, не втікайте від Нього, а замість цього почніть всім своїм серцем шукати незрівнянну радість близькості з живим Богом.
<blockquote>Не в силі коня уподоба Його, і не в членах людини Його закохання, – Господь любить тих, хто боїться Його, хто надію складає на милість Його! (Псалом 146:10-11) </blockquote>
Умова для успадкування всього, що Бог обіцяв, полягає в тому, що всю надію на щастя, яку ви поклали на самого себе та на свою родину, а також роботу та дозвілля, ви перенесете на Нього. "Господь любить тих.., хто надію складає на милість його" (Пс. 146:11). "Хай Господь буде розкіш твоя, – і Він сповнить тобі твого серця бажання" (Пс. 37:4).

Щастя Бога: основа християнського гедонізму

Pcain — Tue, 30 Oct 2012 14:05:39 GMT

Pcain: Створена сторінка: {{info|The Happiness of God: Foundation for Christian Hedonism}} '''Книга пророка Єремії 32:36-41''' Тому то так промо...

{{info|The Happiness of God: Foundation for Christian Hedonism}} 

'''Книга пророка Єремії 32:36-41''' Тому то так промовляє ГОСПОДЬ, Бог Ізраїлів, до міста цього, про яке ви говорите: "Воно віддане буде у руку царя вавилонського мечем, і голодом, моровицею": 37 Ось Я їх позбираю зо всіх тих країв, куди вигнав був їх Своїм гнівом та люттю Своєю й великим своїм пересердям, і верну їх до місця цього, і посаджу їх безпечно, – 38 і вони Мені стануть народом, а Я буду їм Богом! 39 І дам Я їм серце одне та дорогу одну, щоб боялись Мене по всі дні на добро собі й синам їхнім по них. 40 І складу з ними вічного заповіта, що не відвернуся від них, щоб їм не чинити Свого добра, і дам їм у серце Свій страх, щоб не відступали від Мене! 41 І буду Я тішитись ними, щоб чинити їм добро, і їх посаджу на землі цій у правді усім Своїм серцем та всією душею Своєю.

Одного разу на недільному служінні я торкнувся ідеї християнського гедонізму, і от пізніше до мене підійшов батько і сказав: "Знаєте, наша маленька дівчинка подумала, що ви сказали "християнське язичество" (в англійській мові слова "гедонізм" та "язичество" мають подібне звучання). Я знаю, що навіть коли чітко вимовляю цю фразу (християнський гедонізм), дехто з вас і далі думає про "язичество", бо ви вірите, що гедонізм – це язичницька філософія життя. І можливо, ви маєте рацію, оскільки загалом гедонізм сприймають як пошук задоволення та моральну байдужість. В 2 Тим. 3:4 Павло застерігає, що в останні дні люди будуть такі, "що більше люблять розкоші, аніж люблять Бога". І без сумніву, ми живемо у такі дні.

==== Християнське язичество? ====

Два роки тому Деніел Янкелович опублікував книгу під назвою "''Нові правила: пошук самореалізації у світі, перевернутому догори дном''" (''New Rules: Searching for Self-Fulfillment in a World Turned Upside Down''). Базуючись на докладних інтерв’ю та проведених по всій країні опитуваннях, він доводить, що в нашій культурі стались величезні зміни і що надзвичайно розповсюджений пошук самореалізації створив новий набір правил, який визначає спосіб того, як ми, американці, думаємо і відчуваємо. Зокрема, Деніел Янкелович пише: "У своїх крайніх проявах нові правила просто перевернули старі шкереберть, замість колишньої етики самозречення ми бачимо людей, які відкидають будь-яку жертовність із свого боку – не тільки через необмежену ненажерливість, але й через дивний моральний принцип, що стверджує: "Я маю обов’язок перед собою" (стор. xviii). Він розповідає історію молодої жінки тридцяти з лишком років. Вона поскаржилась своєму психотерапевту на те, що стала почуватися нервовою і дратівливою, бо її життя стало вкрай зайнятим. У ньому з'явилося забагато бурхливих вихідних, дискотек, пізніх ночей, розмов, вина, марихуани, любовних втіх. "Чому ви не зупинитесь?" – спокійно запитав психотерапевт. Пацієнтка якусь хвилю безпорадно дивилась, а потім її обличчя просяяло від приголомшливого відкриття: "Ви серйозно вважаєте, мені насправді не треба робити того, що я хочу?" – вигукнула вона з подивом. Характерна риса нових шукачів самореалізації полягає у тому, що "вони діють за принципом, ніби емоційне жадання чогось – це сакральний об’єкт, а приховування нездійсненої емоційної потреби – протиприродний злочин" (стор. 59). "Наш час – це початок епохи, коли десятки мільйонів людей у якості морального виправдання своїм діям висувають ідею, що внутрішнє та, вочевидь, більш "реальне" «я» не зовсім відповідає покладеній на них соціальній ролі".

З-поміж усіх стосунків, можливо, саме у шлюбі шукачі самореалізації зі своїми новими правилами здійснили найбільший переворот. Як надзвичайно слушно зазначає Янкелович: "Успішні шлюби зіткані з численних ниток стриманого бажання – врахування бажань іншої людини, погодження з обмеженням власних бажань, прийняття розчарувань, уникання сутичок, запобігання випадкам виходу гніву, послаблення можливостей для самореалізації. Запровадження у цей процес сильного потягу до самореалізації подібне до змахування мітлою тонкої павутини. Часто все, що залишається – це клейкий мотлох, що налип на мітлу, структура ж павутини – зруйнована" (стор. 76).

Тому я повністю підтримую тих з вас, хто настільки вільний від нашої культури, що почувши слово "гедонізм", кажуть у відповідь: "Доволі цього! Наші родини, школи, комерційні організації, суспільство руйнуються гедоністично налаштованими шукачами самореалізації, у яких немає ані сили духу, ані самозречення, ані стійкого зобов’язання, ані жертовної відданості, які скріплюють важливі структури життя і надають шляхетності нашій культурі. Ми не потребуємо гедонізму; нам необхідно повернутись до високої моральності, чесності, розсудливості, справедливості, поміркованості, стійкості, самовладання!" Повірте, ми, можливо, не так далекі від цього, як думаємо. Я лише прошу вас перед тим, як ви складете остаточну думку про християнський гедонізм, неупереджено і вдумливо вислухати мене протягом дев’яти тижнів.

==== Біблійні приклади християнського гедонізму ====

Деколи ілюстрація вартує тисячі слів абстрактних визначень. Отже, замість того, щоб дати точне визначення християнському гедонізму, дозвольте мені навести декілька прикладів з Біблії, що описують його. Цар Давид навчає християнському гедонізму, коли заповідає: "Хай Господь буде розкіш твоя, – і Він сповнить бажання твої" (Пс. 37:4). Він також показує сутність християнського гедонізму, коли вигукує: "Як лине той олень до водних потоків, так лине до Тебе, о Боже, душа моя, душа моя спрагнена Бога, Бога Живого!" (Пс. 42:1-2). Мойсей був християнським гедоністом (згідно з Євр. 11:24 - 27), тому що він відмовився від гріховної "дочасної потіхи", але "наругу Христову вважав за більше багатство, ніж скарби єгипетські, бо він озирався на Божу нагороду". Святі, які згадуються в Єв. 10:34, були християнськими гедоністами, оскільки вони наражали на небезпеку своє життя, коли відвідували ув’язнених християн, і радісно приймали грабунок свого майна, бо знали, що вони мають майно краще і неминуще. Апостол Павло схвалював християнський гедонізм, коли казав у Рим. 12:8: "Нехай той, хто милосердствує, діє з привітністю". Ісус Христос, Начальник і Виконавець нашої віри, встановив найвищий взірець християнського гедонізму, тому що "Його уподобання – в страху Господньому" (Іс. 11:3), і замість радості, яка була перед ним, він перетерпів хреста, не звертаючи увагу на сором, і сів по правиці трону Господнього (Єв. 12:2).

Християнський гедонізм навчає, що бажання бути щасливим дано Господом, не слід його заперечувати або чинити йому опір, його треба спрямовувати до Бога, щоб отримати задоволення. Християнський гедонізм не каже, що будь-яке задоволення – це добре. Він стверджує, що Бог показав, що є добре, і якщо ви будете так чинити, це повинно принести вам радість. (Мих. 6:8). І оскільки виконання волі Господа неодмінно принесе її вам, прагнення радості становить важливу частину всіх моральних зусиль. Якщо ви відкидаєте прагнення радості (а відтак відмовляєтесь бути гедоністом у моєму розумінні цього слова), ви не можете виконувати волю Господа. Християнський гедонізм стверджує, що за будь-якої епохи жоден із найблагочестивіших праведників не виявив протиріччя у висловлюванні, з одного боку: «За Тебе нас цілий день умертвляють, нас уважають за овець, приречених на заколення» (Рим. 8:36), і з другого боку: «Радійте в Господі завсіди, і знову кажу: радійте!» (Фил. 4:4). Християнський гедонізм не має нічого спільного із культурою потурання своїм примхам, яка робить вас рабами гріховних поривів. Він закликає нас не пристосовуватись до цього віку, а перемінюватись, відновлюючи свій розум (Рим. 12:2), таким чином ми можемо втішатись, виконуючи волю Отця нашого небесного. Відповідно до християнського гедонізму радість в Господі – це не вибірковий аспект християнства. Коли ви задумаєтесь над цим, з’ясовується, що радість в Господі – це невід'ємна частина збереження віри.

Сьогодні я бажаю відкрити вам підвалину християнського гедонізму: щасливість Бога. Я спробую підтвердити три спостереження з Писання: 1) Бог щасливий, тому що Він має втіху в Собі. 2) Бог щасливий, тому що Він є Вседержитель 3) Щасливість Бога - це підвалина християнського гедонізму, тому що вона проявляється у милості до нас.

==== Бог має втіху в Собі Самому ====

По-перше, Бог щасливий, тому що Він має втіху в Собі. Бог був би несправедливим, якби Він щось цінував більше, ніж те, що має найбільшу цінність. А Він є найбільшою цінністю. Якби Бог не черпав безмежну втіху у Своїй славі, Він був би несправедливим, адже слушно захоплюватись кимось відповідно до того, наскільки його слава гідна. Писання наповнене текстами, які показують, як непохитно діє Бог з любові до Власної слави. "Ради Себе, ради Себе роблю, бо як буде збезчещене Ймення Моє? А іншому слави Своєї не дам" (Іс. 48:11).

Те ж саме з’ясовується, коли ми обмірковуємо зв'язок Бога-Отця з Богом-Сином. Тут криється таємниця, яка виходить за межі людського розуміння. І я визнаю, що наші теологічні зусилля описати самоусвідомлення Бога і Його взаємини всередині Трійці схожі на лепет малої дитини про свого батька. Але навіть уста немовляти можуть висловити мудрість, якщо ми слідуємо за Писанням. А воно вчить, що Ісус Христос, Син Божий, є Богом (Івана 1:1). В Посланні до Євреїв 1:3 говориться: "Він був сяйвом слави та образом істоти Його". В Другому посланні до Коринтян 4:4 говориться про славу Христа, Який є відображенням Бога. З цих уривків ми взнаємо, що в усій вічності Бог Отець бачить відображення власної слави, яка так чудово втілилась у особі Його Сина. Таким чином, один з найкращих способів міркування про незмірну щасливість Бога у Його власній славі полягає у роздумовуванні про втіху, що Він має у Своєму Синові, який є образом цієї слави. Коли Ісус прийшов у світ, Бог Отець сказав: "Це Мій улюблений Син..." (Мат. 3:17). Коли Бог Отець споглядає славу власної сутності в особі Свого Сина, Він безмежно щасливий. "Оце Слуга Мій, що Я підпираю Його, Мій Обранець, що Його полюбила душа Моя" (Кн. пророка Іс. 42:1). Отже, перше спостереження полягає у тому, що Бог щасливий, тому що Він має втіху у Собі, особливо тому, що Його сутність відображається у Його улюбленому Синові.

==== Бог є Вседержитель ====

По-друге, Бог щасливий, тому що Він є Вседержитель. У псалмі 113:11 говориться: "А Бог наш на небі, – усе, що хотів, учинив". Цей вірш має на увазі, що верховна влада Бога – це Його право та сила робити все, що робить Його щасливим. Наш Бог на небі понад усіма речами і нічому не підвладний. Тому Він робить те, що Йому до вподоби – Він завжди діє так, щоб залишатися якомога щасливішим. Бог щасливий тому, що Його справедливі діяння, які завжди чиняться з любов’ю до Його власної слави, ніколи не можуть бути зведеними нанівець поза Його бажанням. Книга пророка Ісаї 43:12-13: "…Я - Бог; І Я здавна Той Самий, і ніхто не врятує з Моєї руки, – як що Я вчиню, то хто це перемінить?" Книга Ісаї 46:10: "Мій замір відбудеться, і всяке жадання Своє Я вчиню". Книга Даниїла 4:32: "Він чинить за Своєю волею серед небесного війська та мешканців землі, і немає нікого, хто спротивився б Його руці та й сказав би Йому: Що Ти робиш?". Отже ми можемо бути впевненими, що Бог безмежно щасливий, тому що як Творець Він має абсолютну правду і силу, щоб подолати кожну перепону до Його радості.

Тут варто поставити запитання у дужках – як добрий Бог може бути щасливим, коли світ пронизаний стражданням та злом? Це величезне і складне питання, вирішити яке мені допомагають дві обставини. По-перше, розмови про те, що Бог насправді не є господарем становища, завдають шкоди Його репутації. Якби хтось у грудні 1974 року, коли моя мати загинула в автокатастрофі, намагався заспокоїти мене, кажучи: "Бог не бажав, щоб це трапилось. Ти можеш залишитись вірним Йому, Він добрий". Я відповів би: "Я черпаю втіху не від думки, що Бог настільки слабкий, що не може змінити напрямок руху колоди на верхівці фургона". Мій Бог є Вседержитель. Він забрав мою матір у призначений час, і я вірю тепер, одного дня я побачу, що так було добре. Бо я взнав в Ісусі Христі, що Бог добрий. Біблійне рішення проблеми зла полягає в тому, що не треба позбавляти Бога Його верховної влади.

Друге спостереження, яке допомагає мені у цьому питанні, полягає у тому, що ставлення Бога до трагічних подій залежить від точки фокуса. Бог не отримує задоволення від болю та зла, розглядаючи їх просто самих у собі. Коли Його фокус звужений і спрямований тільки на біль та зло, Він може наповнитись жахом та горем. Але коли Він робить фокус ширшим, щоб охопити всі зв’язки і результати події аж у вічності, вона постає як частина візерунка або мозаїки, що тішать Його і які склались за Його волею. Наприклад, смерть Христа була діянням Бога Отця. "…а ми уважали Його за пораненого, ніби Бог Його вдарив поразами й мучив… . . Та зволив Господь, щоб побити Його, щоб муки завдано Йому" (Іс. 53:4,10). Проте, без сумніву, Бог Отець, дивлячись на страждання Свого улюбленого Сина і гріх, внаслідок якого Він постраждав на хресті, не отримував задоволення від них самих у собі. Гріх сам у собі і страждання невинних саме у собі огидні Богові. Але згідно з Євр. 2:10, Бог Отець вважав, що саме Провідника нашого спасіння належало вдосконалити через страждання. Бог бажав того, що при вузькій перспективі було Йому огидним, бо з широкої перспективи вічності Він саме таким чином показав Свою праведність (Рим. 3:25) та привів Своїх людей до слави (Євр. 2:10). Коли Бог у Своєму всезнанні оглядає історію спокутування від початку до кінця, Він радіє тому, що бачить. Ось чому я можу зробити висновок, що у цілому світі ніщо не може звести нанівець найвищу щасливість Бога. Він безмежно втішається власною славою і у Своїй суверенності робить все, чим втішається.

==== Божа радість надміру виливається на нас у благодаті ====

Ми підходимо до заключного спостереження: щасливість Бога - це підвалина християнського гедонізму, тому що Його щасливість виливається на нас у благодаті. Уявіть собі, що би було, якби Бог, який керує світом, був би нещасливим? Що якби Бог був схильним до бурчання, невдоволення і пригніченого настрою, як такий собі велетень, що сидить на небі, у казці "Джек та бобове стебло". Або якщо Бог був би понурим та засмученим, похмурим та невдоволеним, зажуреним та роздратованим? Чи змогли б ми разом із Давидом сказати: "Боже – Ти Бог мій, я шукаю від рання Тебе, душа моя прагне до Тебе, тужить тіло моє за Тобою в країні пустельній і вимученій без води" (Пс. 63:1). Та нізащо! Ми би всі ставилися до Бога, як малі діти ставляться до свого засмученого, похмурого, невдоволеного і роздратованого батька . Він не може дати їм радості. Вони можуть тільки намагатись уникати його і, можливо, докладати зусиль, щоб він став краще почуватись. Таким чином, християнський гедонізм основується на тому, що Бог безмежно щасливий, бо мета християнського гедонізму – бути щасливим у Бозі, радіти у Бозі, дбати про товариські стосунки з Богом та насолоджуватись ними. Бо діти не можуть втішатись товариством засмученого, похмурого та роздратованого батька. Отже, християнський гедонізм насамперед полягає в тому, що Бог найщасливіший з усіх істот.

Це ствердження можна виразити інакше. Для того щоб грішник поставив собі за мету радіти в Бозі, він має бути впевненим, що Бог не відкине його, коли він прийде, шукаючи прощення та товариських стосунків. Яким чином можна дати нам надію, що Бог буде милосердним з нами, коли ми розкаємось у своєму гріхові і прийдемо, шукаючи радість у Ньому? Читаємо у Єр. 9:23 такі переконливі слова "Я – то Господь, Який на землі чинить милість, правосуддя та правду бо в цьому моє уподобання," – говорить Господь. Бог виявляє милосердя, тому що Він знаходить в ньому втіху. Бог не примушений спасати за якимось формальним принципом чи правилом. Він настільки наповнений життям та радістю у Своїй славі, що найвища точка Його задоволення – це виливання надміру благодаті на нас. Підстава нашої впевненості у Божому милосерді полягає в тому, що Він досконалий християнський гедоніст. Він знаходить найбільше задоволення у Своїй божественній досконалості, і Його щасливість настільки повна, що вона виражається у задоволенні, з яким Він розділяє її з іншими.

Прислухайтесь до головного мотиву досконалого небесного Гедоніста, що лунає в Єремії 32:40-41. Чому Бог чинить добро? Яким чином Він виражає Свою любов до вас? Послухайте:

"І складу з ними вічного заповіта, що не відвернусь від них, щоб їм не чинити Свого добра, і дам їм у серце свій страх, щоб не відступали від Мене! ''І буду Я тішитись ними, щоб чинити їм добро'', і їх посаджу на землі цій у правді ''усім Своїм серцем та всією душею Своєю"''.

Бог чинить добро, тому що Він так насолоджується ним! Він продовжує любити вас всім Своїм серцем та усією душею. Щасливість Бога виливається надміру у сповненій радістю любові – це підвалина та приклад християнського гедонізму.

Я завершу запрошенням. Ці дорогоцінні та дивовижні обіцянки Божої благодаті не належать всім. Існує одна умова. Вона не пов’язана з роботою чи оплатою. Безмежно щасливий Господь не потребує вашої роботи, і всі ваші багатства вже належать Йому. Умова полягає в тому, щоб ви стали християнським гедоністом – припиніть свої намагання сплачувати щось або працювати заради Нього, не втікайте від Нього, а замість цього почніть всім своїм серцем шукати незрівнянну радість близькості з живим Богом.
<blockquote>
Не в силі коня уподоба Його, і не в членах людини Його закохання, – Господь любить тих, хто боїться Його, хто надію складає на милість Його! (Псалом 146:10-11)
</blockquote>
Умова для успадкування всього, що Бог обіцяв, полягає в тому, що всю надію на щастя, яку ви поклали на самого себе та на свою родину, а також роботу та дозвілля, ви перенесете на Нього. "Господь любить тих.., хто надію складає на милість його" (Пс. 146:11). "Хай Господь буде розкіш твоя, – і Він сповнить тобі твого серця бажання" (Пс. 37:4).

Головна сторінка

Pcain — Thu, 14 Apr 2011 18:36:10 GMT

Pcain: Захист на Головна сторінка встановлено ([edit=sysop] (безстроково) [move=sysop] (безстроково))

Все створено через Нього і для Нього

Pcain — Thu, 07 Apr 2011 13:26:56 GMT

Pcain:

{{info|All Things Were Created Through Him and for Him}} 
<blockquote>
'''Послання до колосян 1:9-20 ''' 

Через це то й ми з того дня, як почули, не перестаємо молитись за вас та просити, щоб для пізнання волі Його були ви наповнені всякою мудрістю й розумом духовним, 10 щоб ви поводились належно щодо Господа в усякому догодженні, в усякому доброму ділі приносячи плід і зростаючи в пізнанні Бога, 11 зміцняючись усякою силою за могутністю слави Його для всякої витривалості й довготерпіння з радістю, 12 дякуючи Отцеві, що вчинив нас достойними участи в спадщині святих у світлі, 13 що визволив нас із влади темряви й переставив нас до Царства Свого улюбленого Сина, 14 в Якім маємо відкуплення і прощення гріхів. 15 Він образ невидимого Бога, роджений перш усякого творива. 16 Бо то Ним створено все на небі й на землі, видиме й невидиме, чи то престоли, чи то господства, чи то влади, чи то начальства – усе через Нього й для Нього створено! 17 А Він є перший від усього, і все в Нім стоїть. 18 І Він – Голова тіла, Церкви. Він початок, первороджений з мертвих , щоб у всьому Він мав першенство. 19 Бо вгодно було, щоб у Нім перебувала вся повнота, 20 і щоб Ним поєднати з Собою все, примиривши кров'ю хреста Його, через Нього, чи то земне, чи то небесне.
</blockquote>
Це перша проповідь із циклу, названого «Разючі гріхи і всесвітній задум щодо них у славі Христа». Якщо буде на те Божа воля, ми будемо займатись цією темою до 23 вересня. Цей цикл виник внаслідок чотирьох міркувань. 

=== Верховна влада над гріхом у Другій книзі хронік ===

Все почалось з того, що в другій половині липня, сидячи на ґанку в Ешвіллі, штат Північна Кароліна, я читав Другу книгу хронік із Старого Заповіту. Щороку, коли я доходжу до цієї частини Писання, мене приголомшують оповіді, які повторюються знов і знов. Вони розказують про зловісні людські гріхи під верховним керуванням Бога. Наприклад: 
<blockquote>
*Рехав'ам відкинув мудрість старих людей і мовив до народу: «Батько мій карав вас бичами, а я битиму скорпіонами». Після цього богонатхненний автор каже: «І не послухався цар народу, бо це спричинене було від Бога, – щоб справдити Господові слово Своє» (2 Хр. 10:15). 
*У наступному епізоді цар Ахав, спокушений неправдивими пророками на боротьбу із сирійцями, і Михей, правдивий пророк Господній, мовить: «А тепер оце Господь дав Духа неправди в уста оцих твоїх пророків, і Господь говорив на тебе недобре» (2 Хр. 18:22). 
*Ще далі Йоаш, цар Ізраїлю, дав мудру пораду Амації, царю Юдиному, аби той не виходив на боротьбу із своїм власним народом. Але Амація не послухався, і богонатхненний автор каже: «Та не послухався Амація, бо від Бога було це, щоб віддати їх у руку ворога, бо звертались вони до едомських богів» (2 Хр. 25:20). 
</blockquote>
Чому Бог вважає, що нам корисно про це знати? Чому Бог через Біблію кілька разів каже, що Він незбагненним чином керує грішними вчинками людей, проте Сам ніколи не грішить і не чинить зла або нечестивого? Ось таким було перше міркування, внаслідок якого з'явився цей цикл проповідей. З певних причин Бог хоче, щоб ми дізналися про Його верховну владу над гріхом. 

=== Катастрофи від узбережжя до узбережжя і по всьому світові ===

Друге міркування полягає в тому, що який би місяць року ви не вибрали, він наповнений новинами про жахливі катастрофи, які відбуваються від узбережжя до узбережжя та по всьому світові. З 1998 року у Ньюарку, штат Нью-Джерсі, кількість вбивств зросла на п'ятдесят відсотків, а тиждень тому у цьому місті особливо жорстоким чином було вбито чотирьох підлітків. У понеділок шестеро шахтарів в штаті Юта потрапили на глибині 1800 футів під завал і не подають ознак життя. У самому центрі штату Міннесота день за днем збільшуються втрати від руйнування мосту 35W. І поки ми страждаємо від наших втрат тут, на іншому боці земної кулі сталося лихо, про яке майже нічого не повідомляється в новинах. В Індії, Бангладеш та Непалі 20 мільйонам людей довелось покинути свої домівки через найсильнішу за останні роки повінь, що триває вже два тижні. Чи всі ці випадки яким-небудь чином стосуються воскреслого Христа, який сказав: «Дана Мені всяка влада на небі й на землі» (Мат. 28:18)? Ось таким було друге міркування, внаслідок якого з'явився цей цикл проповідей. 

=== Жорстокість останніх днів ===

По-третє, сама Біблія каже нам, що останні дні будуть скрутними та жорстокими. У Другому посланні до Тимофія 3:1-5 апостол Павло каже: «Знай же ти це, що останніми днями настануть ''тяжкі часи''. Будуть бо люди тоді самолюбні, грошолюбні, зарозумілі, горді, богозневажники, батькам неслухняні, невдячні, непобожні, нелюбовні, запеклі, осудливі, нестримливі, жорстокі, ненависники добра, зрадники, нахабні, бундючні, що більше люблять розкоші, аніж Бога, – вони мають вигляд благочестя, але сили його відреклися». Я думаю, що мій обов'язок як пастора у такі дні полягає не у тому, щоб розважити вас або допомогти відчути вдавану бадьорість. Мій обов'язок – покласти на дно вашого човна такий баласт, який, коли подібні хвилі вдарять у ваше життя, не дасть вам перекинутись і допоможе дістатись до небесної гавані, сповненими віри та радості. 

=== Слава Ісуса Христа ===

Джерело четвертого міркування, що міститься за лаштунками цього циклу проповідей, – це заслуханий сьогодні вранці текст, присвячений славі Ісуса Христа. Останні два тижні я провів багато часу, складаючи восьмирічний план, щоб наступної середи поділитись ним з Лідерською групою. Коли я дивлюсь назад і прослуховую свою кандидатську проповідь від 27 січня 1980 року, то бачу, що цей пункт залишився незмінним. Я існую, ми існуємо як церква, щоб прославити Ісуса Христа. Текст був з Фил. 1:20: «Через чекання й надію мою, що, я ні в чому не буду посоромлений, але цілою сміливістю, як завжди, так і тепер Христос буде звеличений у тілі моїм, чи то життям, чи то смертю». Це четверте міркування. Яким чином Христос може прославитись у світі, подібному до нашого? У Ньюарку, й Юті, і Бангладеш, і Міннеаполісі? Або у світі, змальованому в Другій книзі хронік? Яким чином Христос прославився у падінні Сатани з його становища досконалості? У гріху Адама й падінні всього роду людського? У Вавилонській вежі та поділі людей на народності через мови? У продажу Йосипа в єгипетське рабство? У зраді Богові, коли Ізраїль вимагав собі людського царя, як це було у інших народів? У зраді Юди? 

=== Таємниця, але не замовчування ===

Бог не дав відповідей на усі наші запитання про гріх та страждання у світі. «Закрите те, що є Господа Бога нашого» (Повт. 29:29). Тут містяться таємниці, які ми не можемо осягнути, поки «бачимо ми ніби у дзеркалі» (1 Кор. 13:12). Тепер ми знаємо частково, а у прийдешньому віці пізнаємо, як і самі є пізнані (1 Кор. 13:12). Але Бог не замовчує цих речей. Ось що Він хоче, аби ми знали. Разючі гріховні діяння, про які розповідає історія, свідчать про славу Його Сина, і їхня загальна ціль полягає у звеличенні Христа. Аби побачити це найбільш ясно, звернемось до Кол. 1:14 і наступних віршів. 

=== Опис, що містить найбільше свідчень про славу Христа ===

Павло ось молиться за колосян, щоб вони «для пізнання волі Його [Бога] були наповнені всякою мудрістю й розумом духовним, щоб [ви] поводились належно щодо Господа в усякому догодженні, в усякому доброму ділі приносячи плід і зростаючи в пізнанні Бога» (вірші 9-10). У вірші 14 він починає довгий перелік дивовижних істин про Ісуса Христа, який, можливо, є найдокладнішим у Новому Заповіті описом слави Христа. Давайте складемо їхній список – усіх п'ятнадцяти – а потім повернемось до одного з пунктів, на який я хочу звернути особливу увагу. 
<blockquote>
#Вірш 14: в Якім [в Христі] маємо відкуплення і прощення гріхів. 
#Вірш 15а: Він є образ невидимого Бога. 
#Вірш 15b: Він є роджений перш усякого творива, тобто особливо вшанований, перший та єдиний Син серед усього створеного. 
#Вірш 16а: Бо то Ним створено все на небі й на землі, видиме й невидиме, чи то престоли, чи то господства, чи то влади, чи то начальства. (Ми повернемось до вірша 16). 
#Вірш 16b: Все було створено через Нього. 
#Вірш 16с: Усе створено для Нього. 
#Вірш 17a: Він є перший від усього. 
#Вірш 17b: І все в Нім стоїть. 
#Вірш 18a: І Він – Голова тіла, Церкви. 
#Вірш 18b: Він початок. 
#Вірш 18c: Він первороджений з мертвих. 
#Вірш 18d: Щоб у всьому Він мав першенство. 
#Вірш 19: Бо Богу вгодно було, щоб в Нім перебувала вся повнота. 
#Вірш 20a: Він примиряє все з Собою, чи то земне, чи то небесне. 
#Вірш 20b: Він примиряє кров'ю свого хреста. 
</blockquote>
Це варто запам'ятати. Якщо коли-небудь у вашому серці з'являться вагання та зросте холод, поверніться до цього переліку істин про славу, вивчіть його і попросіть Господа дати вам відчуття любові, які відповідають мірі цієї величі. Якщо та чи інша особа, влада, мудрість або любов пробуджує будь-яке захоплення, здивування або радість, нехай це буде найвеличніша Особа, і наймогутніша влада, і найбільша мудрість, і найміцніша любов, яка тільки існує, – Ісус Христос. 

=== Все створено Ісусом Христом, через Ісуса Христа і для Ісуса Христа ===

Але задля нашої мети вернемося до вірша 16. Зверніть увагу на три слова: «Бо то ''Ним'' створено все на небі й на землі, видиме й невидиме, чи то престоли, чи то господства, чи то влади, чи то начальства – усе ''через'' Нього й ''для'' Нього створено!». Так Павло навчає нас, що Ісус Христос створив все, що існує. Усе було створено через Нього. Він був з Богом і у Бозі – і був Богом (Ів. 1:1-3) – позаяк Бог створив все через Нього. Все створено ''для ''Нього. Все, що виникло, існує для Христа, тобто існує, аби показати велич Христа. Нічого – нічого! – у всесвіті не існує заради самого себе. Все – від океанського дна до вершин гір, від найменшої часточки до найбільшої зірки, від найнуднішого шкільного предмету до найцікавішої науки, від найогиднішого таргана до найпрекраснішої людини, від найвеличнішого святого до найлютішого диктатора, який практикує геноцид, – існує, щоб велич Христа стала більш явною; все, в тому числі і ви, і людина, до якої вам так важко відчути приязнь. 

=== Навіть надприродні злі сили ===

Але зі всіх речей – мільйонів речей, про які Павло міг би сказати, що їх створив Христос і вони існують для Його слави, – він вирішив звернути увагу на такі: «престоли, господства, влади, начальства». Вірш 16: «Бо то Ним створено все на небі й на землі, видиме й невидиме, ''чи то престоли, чи то господства, чи то влади, чи то начальства'' – [навіть вони] усе через Нього й для Нього створено!» Послухайте, Павло знає, що ці «влади та начальства» охоплюють надприродні злі сили. Читаємо у Кол. 2:15, де Павло прославляє тріумф Христа на хресті: «[Він], роззброївши влади й начальства, сміливо їх вивів на посміховисько, – перемігши їх на хресті!» Отже, тут присутні ''«влади та начальства»'', про які він згадує в Кол. 1:16. Про них знову йдеться в Еф. 6:12: «Бо ми не маємо боротьби проти крові та тіла, але ''проти початків''','''''проти влади». Вони, каже Павло, є «світоправителі цієї темряви… піднебесні духи злоби». Вони надприродні злі сили, мета яких вводити в оману та нищити людей. Їх було переконливо переможено на хресті, де Ісус обеззброїв їх і повністю захистив своїх послідовників через віру в Нього. Але вони все ще приносять дуже багато зла в світ через те, що не всі увірували, і навіть вірним можуть заподіяти шкоду, хоча й не зруйнують їх. ''' '''

=== Для слави Ісуса Христа ===

Отже, звідки вони походять і чому вони існують? Вірш 1:16 з Послання до колосян дає частину переконливої відповіді. Не всю відповідь, але ту частину, яку потрібно знати. «Бо то Ним – Христом, Сином Божим – створено все на небі й на землі, видиме й невидиме, чи то престоли, чи то господства, ''чи то влади, чи то начальства''»… Ось звідки походять надприродні злі сили. Вони були створені Христом. І чому вони існують? Вірш 16b: «Все створено для Нього і через Нього». Вони існують для Христа. Вони існують, аби зробити Його славу явною. У вірші не стверджується, що Він створив їх лихими. Справді, у невеличкому посланні Юди говориться про «анголів, що не зберегли початкового стану свого, але кинули житло своє» (Юд. 1:6). Вони були створені добрими, але повстали проти Бога. Павло це знає. Він розуміє, ким вони були колись і ким вони ''стали''. У наступні тижні ми побачимо, що Павлові відомо ще щось. Йому відомо, що Христос знав про їхнє падіння до того, як воно сталося. Христос відав про майбутнє гріхопадіння, повстання і зло. З невимовною мудрістю Він взяв це все до уваги, коли задумував історію спасіння та тріумф слави на Голгофі. Отже, коли Павло каже, що «влади та начальства» були створені Христом та для Христа, він має на увазі, що Бог створив їх, знаючи, ким вони стануть і як, граючи таку надзвичайно лиху роль, вони прославлять Христа. Відаючи все, ким вони стануть, Господь створив їх для слави Христа. 

=== Пальне для богоцентричного вогнища ===

Тепер про те, чому Павло бажав нам про це сказати? Чи корисне для нас таке знання? Павло безперечно думає, що так, бо він вказує саме на ці злі сили як на приклад речей, створених Христом і для Христа. З поміж усіх тисяч речей, які він міг назвати, він вибрав їх. Він бажає, аби ми про них знали. Чому? Чому Павло вважає, що таке знання нам потрібне? Саме про це розповідає дана серія проповідей. ЇЇ головна думка полягає не у тому, щоб дати вам інформацію для роздумів, а у тому, щоб застосувати її у вашому житті. Вчора я молитовно читав Друге послання до Тимофія і знову побачив це надзвичайно практичне місце глибокої богословської істини: Тимофій боїться, і Павло хоче допомогти йому перебороти страх і підбадьорити його. Отже, Павло каже: «Тож, не соромся засвідчення Господа нашого, ні мене, Його в'язня, але страждай з Євангелією за силою Бога» (2 Тим. 1:8). Після цього, щоб допомогти Тимофію, він нагадує йому про минуле – «від вічних часів» – і розповідає йому, що раніше, ще перед творінням, перед гріхопадінням Адама і потреби в спасінні, існувала добровільна милість і чудовий божественний задум спасти грішників. Вся глибина цього вчення була використана, щоб допомогти Тимофію стати менш боязким! Великі біблейські істини про Христа, творіння та зло є пальним для богоцентричного вогнища людської душі. 

=== Навіщо потрібна правда про верховну владу Христа? ===

Дозвольте мені завершити п'ятьма підсумковими твердженнями про те, для чого Бог хоче, щоб ми знали істину про верховенство Христа над «владами та начальствами». 
<blockquote>
#Це об'єктивна правда, не просто думка чи ідея, – як стілець, на якому ви сидите. І люди гинуть від недостатку правди (2 Сол. 2:10). 
#Ці істини проясняють, що Христос один достоїн поклоніння. В Посланні до колосян згадуються люди, які говорять, що «поклоніння ангелам» (Кол. 2:18) є частиною шляху до Бога. Але Павло каже, що ці ангели, які, на думку деяких людей, є такими великими, створені Христом і для Христа. Не поклоняйтесь їм. Поклоняйтесь Тому, Хто створив їх. 
# Павло стурбований тим, що в плюралістичній інтелектуальній атмосфері колосянського суспільства християни можуть захопитись пишномовними єресями. «Стережіться, щоб ніхто вас не звів філософією та марною оманою за переданням людським, за стихіями світу, а не за Христом» (Кол. 2:8). Цими великими істинами про Христа Павло захищає нас від філософських вчень та традицій, які не провадять думки про верховенство Христа. Коли ви приймаєте ці істини, вам легше протистояти людиноцентричним напрямам чи традиціям. 
#Павло хоче зрозуміло пояснити, що коли християни, які відчувають себе такими малими та уразливими, чують про ворожі «престоли, господства, влади та начальства», вони поза всілякими сумнівами знають, що Ісус Христос має всю владу над ними, і вони не можуть нічого зробити без Його верховного дозволу (Йов 1:12, Лк. 22:31). 
#Отже, на завершення, Павло каже нам про ці речі, бо він бажає, аби ми бачили і відчували, що наш порятунок у Христі є непереборним. Коли Христос помер за гріхи і знову воскрес, «Він роззброїв влади і начальства» (Кол. 2:15). Чи ви довірились Йому? Якщо так, то ось, що Павло говорить про вас у Кол. 3:3-4: «Бож ви вмерли, а життя ваше сховане в Бозі з Христом. Коли з'явиться Христос, наше життя, тоді з'явитесь з Ним у славі і ви». З Христом ви завжди у безпеці. 
</blockquote>
=== Все служить Його славі та нашій радості ===

Все створено Ним, через Нього і для Нього. Навіть ваші надприродні найзліші вороги. Зрештою, саме вони – не Христос – були посоромлені на хресті (Кол. 2:15). І зрештою, кожна річ і кожне створіння слугує для збільшення слави нашого Спасителя та зростання радості Його послідовників у Нім.

Все створено через Нього і для Нього

Pcain — Mon, 04 Apr 2011 14:54:48 GMT

Pcain: Створена сторінка: {{info|All Things Were Created Through Him and for Him}} Hi Larysa, Here is the page for your translation! Thanks so much!! Patty

{{info|All Things Were Created Through Him and for Him}} 

Hi Larysa,

Here is the page for your translation! Thanks so much!!

Patty

Повнява любові

Pcain — Thu, 24 Mar 2011 13:49:47 GMT

Pcain:

{{ info | Abundant Love}}

'''Любов самозаспокоєння'''

Джордж Марсден у своїй монументальній біографії Джонатана Едвардса зацитував уступ із книжки Едвардса «Оповіді про себе»: “Відколи я прибув до цього міста [Нортемптон], у мене часто з’являється солодке відчуття самозаспокоєння з огляду на славетну довершеність Бога, і досконалість Ісуса Христа. Бог з'явився мені як велична і сповнена любові істота передусім завдяки своїй святості. Святість Бога завжди здавалася мені найпривабливішою його властивістю” (с. 112).

Якщо ми звернемо увагу на мову Едвардса, на добір слів для опису піднесеного захвату славою Бога, ми помітимо його акцент на зичливості, милості й досконалості Бога. Він пише про “солодке відчуття ''самозаспокоєння''” в Бозі. Що він має на увазі? Ми звикли вживати слово самозаспокоєння для опису самовдоволення, спочивання на лаврах, чогось схожого на інерцію ледаря, що справляє поверхове задоволення… Можливо. Але наразі ми бачимо яскравий приклад того, як слова з бігом часу інколи змінюють своє значення.

У Едвардса “солодке самозаспокоєння” не має нічого спільного з самозадоволеністю. Радше йдеться про відчуття вдоволеності. “Вдоволеність” слід розуміти не як грубий, чуттєвий гедонізм, а як вищу насолоду душі.

У сучасній мові “самозаспокоєння” має ще й значення заспокоєності людини через позитивний перебіг подій чи стан речей. Англійське слово complacency, згідно з Оксфордським словником англійської мови (т. 3), також має перше значення “факт або стан задоволення річчю або особою; спокійне задоволення або насолодження чимось або кимось”. У цьому значенні слово вживали Джон Мілтон, Річард Бакстер, Дж. Мейсон. І наводиться цитата з Мейсона: «Бог знаходить справжнє самозаспокоєння лише у тих, хто подібний до нього».

Я спинився на цьому давнішому значенні англійського слова самозаспокоєння, бо саме воно надзвичайно важливе для історичної, ортодоксальної теології. Коли ми кажемо про любов Бога, то розрізняємо три її види: любов доброзичливості, любов доброчинності, любов самозаспокоєння. У такий спосіб ми хочемо виокремити різні прояви любові Бога до людей, а також той особливий спосіб, у який Він любить Свій народ, тобто спасенних.

'''Любов доброзичливості'''

Слово доброзичливість давнє і складається з двох слів –– '''добро''' і '''зичливість'''. Зичливість – це воління робити добро і стосується істоти, котра має волю. І хоча Бог – не істота, Він – сутність, котрій притаманне воління, тобто здатність виявляти волю.

Всі ми знаємо розповідь Луки про народження Ісуса, де сила небесного війська разом із янголом хвалила Бога: “Слава на висотах Богу й на землі мир людям його вподобання” (Лк.: 2:8–14; Біблія ''Хоиенка''). І хоча дехто переконує, буцім благословення людям йде з доброзичливості, основне значення лишається те саме. Любов доброзичливості – це якість доброти до інших. У Новому Заповіті чимало згадок про зичливість Бога до всіх людей, навіть у їхній гріховності. Сатана – зловмисна істота (він воліє творити зло і нам, і Богові), а про Бога неможливо сказати, буцім Він зловмисний. Немає злості в Його чистоті, немає злості в Його діях. Бог не “втішається” смертю грішних, хоча й присуджує їм вирок. Його вирок злу випливає з Його справедливості, а не з потворної злості в Його вдачі. Як земний суддя плаче, коли карає винного, так і Бог радіє справедливості покарання, хоча й не втішається болем законно покараних.

Ця любов доброзичливості, або добра воля, однаково поширюється на всіх людей. У цьому розумінні Бог любить навіть проклятих.

'''Любов доброчинності'''

Ця любов, любов доброчинності, тісно пов'язана з любов’ю доброзичливості. Відмінність між доброзичливістю і доброчинністю – відмінність між схильністю і дією. Я можу бути прихильним до когось, але моя добра воля ніяк не виявляється, поки я не втілю її у діло. Ми часто пов'язуємо доброчинність з добрими вчинками або добродійністю. Зауважмо, що саме слово “добродійність” часто виступає синонімом любові. Щодо доброчинності, то добрі вчинки і є любов’ю доброчинності.

Ісус наголошував у своїх повчаннях на цьому аспекті любові Бога до тих, кому сприяє провидіння Бога: “Ви чули, що було сказане: Люби ближнього свого й ненавидь ворога свого. А я кажу вам: Любіть ворогів ваших і моліться за тих, хто гонять вас; таким чином станете Синами Отця вашого, що на небі, який велить своєму сонцю сходити на злих і на добрих і посилає дощ на праведних і неправедних. Бо коли ви любите тих, що вас люблять, то яка вам за це нагорода?” (Мт., 5:43-46).

У цьому уступі Ісус каже любити своїх ворогів. Відмітьте, що ця любов не називається ні палкою, ні невиразною, ні обнадійливою, – Він говорить про вашу поведінку. У цьому контексті це радше дієслово, ніж іменник. Любити наших ворогів – це бути люблячими у ставленні до них. Це передбачає й доброчинство.

Щодо цього, виявлена нами любов є відображенням любові Бога до Його ворогів. До тих, хто ненавидить і проклинає Його, Він виявляє любов доброчинності. Доброзичливість (добра воля) Бога виявляється в Його доброчинності (добрі вчинки). Його сонце і дощ даються однаково праведним і неправедним.

І тоді ми бачимо, що доброзичлива любов Бога і Його доброчинна любов – універсальні. Вони поширюються на все людство.

Але існує наріжна відмінність між цими видами любові та Божою любов’ю самозаспокоєння. Його любов самозаспокоєння не універсальна і не безумовна. На жаль, нині велич цього виду божественної любові зазвичай або заперечується, або затушковується через універсалізацію любові Бога. Казати без жодних застережень людям, буцім Бог любить їх “безумовно” (без ретельного розмежування видів божественної любові) означає підтримувати небезпечне оманливе відчуття безпечності у слухачів.

Божеська любов самозаспокоєння – це особлива розрада і задоволення Його в стосунку до свого єдиного Сина. Понад усе – це Христос, улюблений син Батька, у вищій мірі; Він – Син, яким ''вельми задоволений'' Батько.

Прийняттям Христа, кожен вірник приєднується до цієї божественної любові самозаспокоєння. Це любов, котрою наділений Яків, а не Ісав. Ця любов – для спасенних, – і не тому, щоб нам притаманне щось миле чи приємне, – а тому що ми настільки єдині во Христі, Улюбленому свого Батька, що любов Батька до Сина проливається й на нас. Любов Бога до нас приємна і солодка Богові — і нам, — що так добре зрозумів Джонатан Едвардс.

Значення вивчення історії

Pcain — Thu, 24 Mar 2011 13:41:19 GMT

Pcain:

{{ info | The Value of Learning History}}

''Урок Юди''

Невеличкий лист Юди вчить нас, наскільки важливо вчити історію. Це не головне в його листі. Але воно вражає.

У передостанній книзі Біблії Юда заохочує святих «боротися за віру, раз дану святим» (вірш 3). Його лист – це заклик до пильності, «бо крадькома повходили деякі люди..., безбожні, що благодать нашого Бога обертають у розпусту, і відкидаються єдиного Владику і Господа нашого Ісуса Христа» (вірш 4). Юда описує цих людей яскравими словами. Вони «зневажають, чого не знають» (вірш 10). Вони – «ремствувачі, незадоволені з долі своєї, що ходять у своїх пожадливостях, а уста їхні говорять чванливе; вони вихваляють особи для зиску» (вірш 16). Це – «ті, хто відлучується від єдності, тілесні, що духа не мають» (вірш 19).

Така нищівна оцінка людей, які перебувають не десь за межами церкви, а «повходили крадькома». Юда прагне показати, якими вони є насправді, аби церкву не було одурено і зруйновано через їхні облудні вчення та аморальну поведінку.

Одна з його стратегій полягає в тому, щоб порівняти їх з іншими особами й подіями в історії. Наприклад, він говорить: «Як Содом і Гоморра та міста коло них, що таким самим способом чинили перелюб та ходили за іншим тілом, понесли кару вічного огню, і поставлені в приклад» (вірш 7). Отож Юда порівнює цих людей з Содомом і Гоморрою. Таким чином він каже, що Содом і Гоморра – "приклад" того, що станеться, якщо люди житимуть подібно до цих переступників. То ж бо, на думку Юди, знання історії Содому й Гоморри вельми корисне для виявлення такої помилки й остороги святих.

Так само у вірші 11 Юда подає ще три посилання на історичні події як порівняння з тим, що коїться в його дні серед християн. Він каже «Горе їм, бо пішли вони дорогою Каїновою, і попали в обману Валаамової заплати, і загинули в бунті Корея!» Це дуже прикметно. Нащо посилатися на три різні історичні події, що сталися тисячі років тому – Буття 19 (Содом), Буття 3 (Каїн), Числа 22-24 (Валаам), Числа 16 (Корей)? Навіщо?

Для цього є три причини: 1) Юда припускає, що читачі знають ці історії! Чи ж не диво! Це було у першому столітті! У хаті в людей книжок не було. Не було Біблій. Не було аудіозаписів. Лише усна традиція. І він припускав, що вони знатимуть, що таке «шляхи Каїна», «помилка Валаама» і «повстання Корея»! А ви знаєте? Хіба це не дивовижа! Він сподівається, що вони знають. Це змушує мене думати, що наші стандарти знання Біблії в церкві сьогодні занадто низькі.

2) Юда припускає, що знання цієї історії освітить нинішню ситуацію. Християни краще впораються з помилкою сьогодні, якщо вони знатимуть подібні ситуації з минулого. Тобто історія важлива для християнського життя. Якщо знатимете, що Каїн був ревнивий та ненавидів свого брата, вважав за прикрість його щире духовне спілкування з Богом, ви зможете розпізнати такі речі навіть серед братів. Знання того, що Валаам зрештою подався спокусі та зробив Слово Бога засобом мирського зиску, дозволить і вам розгледіти таке. Знання про те, що Корей зневажив законну владу і образився на лідерство Мойсея, захистить вас від охочих до усобиць, яким не подобається бачити когось своїм лідером.

3) Хіба не зрозуміло, що Бог велить подіям відбуватись і що вони записуються в історії, аби ми вивчали їх і ставали мудрішими, краще бачили сучасність ради Христа і його церкви. Тож не припиняйте вивчати історію. Щодня примножуйте своє знання. Даймо нашим дітям найкращий захист від примх майбутнього, а саме – знання минулого.

Пробуваючи з вами у навчанні в ім’я Христа і його царства,

Пастор Джон

Порада пасторам: як допомогти вашим людям бути більш задоволеними у Бозі

Pcain — Tue, 14 Dec 2010 17:02:05 GMT

Pcain: Створена сторінка: {{info|Advice to Pastors: How to Help Your People Be More Satisfied in God}} #Любіть Господа, Бога вашого усім серцем, ду...

{{info|Advice to Pastors: How to Help Your People Be More Satisfied in God}} 

#Любіть Господа, Бога вашого усім серцем, душею і силою своєю в присутності інших людей. Це заразний приклад. 
#Любіть людей навколо вас силою Божої благодаті. Тобто показуйте їм красу Христа через любов до них, проявляючи свою любов. 
#Розповідайте історії про тих, кого захопила краса та слава Бога. Виявляється, що розповіді про дійсний людський досвід, де відбулася робота Бога, приносять пробудження. 
#Описуйте цінність Бога - Його скарб - пишними словами. 
#Навчіть людей молитися про трансформацію їх сердець, тобто вчіть їх, як молитися з допомогою псалмів: “Серце моє прихили до свідоцтв Твоїх, а не до користи.” 
#Показуйте приклад, як довгочасно роздумувати та міркувати про Слово Бога. Більшість людей не знають, як розуміти слово, фразу або речення із Писання, пам’ятати та згадувати їх раз-позраз про себе, роздивлятися на них з усіх сторін та задавати питання, використовувати їх в різних аспектах життя та думати про аналогії. Суть знаходиться саме в цьому глибокому мисленні, коли тече сік з плоду вниз та пробуджує смакові сосочки душі. 
#Показуйте людям, як знайти характерні та особливі обіцянки в Біблії для смакування. Коли Павло каже в Римлянам 15:13: “Бог же надії нехай вас наповнить усякою радістю й миром у вірі...”, він звертає увагу на те, що радість та мир повстане, коли ми довіряємо Божим цінним та великим заповідям. Тобто люди повинні ретельніше шукати обіцянки, а потім тримати їх у своїй пам’яті та роздумувати про них, займаючись повсякденними справами. 
#Моліться за людей, щоб пом’якшувалися їх серця і ставали тендітнішими, більш сприйнятливими до краси Христа. 
#Допомагайте людям вимкнути телевізор. Мало що в нашій культурі викликає духовне оніміння більш, ніж телебачення. Навіть так звані “хороші” програми по великому рахунку банальні та обмежені, вони культивують все, крім багатої та глибокої здатності насолоджуватися Богом. А коли додати ще й перепону гіпнотичних реклам, які супроводжують практично кожну програму, я не дивуюсь, чому так багато віруючих християн духовно нездатні мати високі думки та глибокі емоції. 
#Направте людей до Божої біографії. Боротьба та перемоги християн, які пізнали славу та велич Бога, дуже привабливі, такі історії пробуджують. 
#Покажіть людям, як поміняти радість від земних речей на радість у Бозі. Ось що я маю на увазі: навіть найменш радісні люди отримують від чогось задоволення у житті. Це може бути їх сім”я або нічне небо у лісі, або рибалка. Допоможіть їм зробити заміну, тобто, взяти слова з музики, яка називається “радість” в їх душі і поміняти їх з земних на духовні слова вірою в Бога, Того, Хто створив сім’ю й нічне небо, і рибалку. Допоможіть їм ясно усвідомити, що все прекрасне у цьому світі - яке пробуджує задоволення в їх серцях - це дари від Бога, відображення Його характеру та доброти. Якщо люди здатні радіти природним речам, то по благодаті Святого Духа вони також можуть поміняти цю саму радість на високу в духовній ‘тональності’ і таким чином пізнати радість у Бозі. 
#Призивайте людей до покаяння та відмови від поглинаючих гріхів, які викликають відчуття фальші та перекривають справжню любов до Бога. 
#Навчіть їх про необхідність та цінність страждання в житті християнина, яке у порівнянні зі славою прийдешньою ніщо. 

Ось деякі речі, які можливо допоможуть вашим людям. Я прийшов до висновку, що найбільшу допомогу приносить спостереження за власною душею і тим, що запалює захоплення Богом у вас, а також, коли ви ділитесь цим з іншими. Благословляю вас у виконанні високого завдання - допомозі народження радості в Бозі у вашій церкві.

Кожне тіло прийде та поклониться

Pcain — Mon, 06 Dec 2010 17:02:28 GMT

Pcain:

{{info|All Flesh Will Come and Worship}} 

''Крім тих, хто “зовні”''

Роздум по Ісаї 66:22-24

Час від часу читаючи вірші Писання, які говорять про спасенну роботу Бога такими рішучими термінами, ми дивуємося, як вони збігаються з реальністю вічного покарання. Іншими словами, нам може здаватися, що Бог обіцяє настільки повне викуплення, що немає місця пеклу. Ці вірші ведуть деяких людей до універсалізму - віра в те, що врятуються всі або при смерті, або через деякий час у пеклі. Вони ведуть інших до анігіляціонізму - віра в те, що спасенні не всі, але в кінці-кінців в пеклі не залишається ніхто, тому що знищують тих, хто повстав проти Христа.

Я намагався надати широкий біблійний аргумент проти цих двох точок зору у “Хай радіють народи” (Бейкер, 2003. ст. 111-154). Біблійне свідчення говорить про неминучість вічного свідомого страждання тих, хто придушили природне свідчення (Римлянам 1:18-20) або заперечили благу звістку (2 Солунян 1:8-9).

Ісус дає нам одні з найрішучіших слів у посланні вод Матвія 25:46: “І ці підуть на вічную муку, а праведники на вічне життя.” Та Іван, апостол любові, залишив нам найсильніші слова про вічне пекло в Об’явленні 14:1: “А дим їхніх мук підійматиметься вічні віки [''eis aiōnas aiōnōn'']. І не мають спокою день і ніч усі ті, хто вклоняється звірині та образу її, і приймає знамено ймення його.”

Тому нам допоможе уривок Писання, який пояснює, як ці найсумніші біблійні істини можуть стояти поруч зі ствердженнями повного Божого викуплення. Візьміть, наприклад, Ісаї 66:22-24. По-перше, помітьте, що Ісая говорить (у віршах 22-23), що приходить день, коли “кожне тіло приходитиме, щоб вклонятися” Богу.
<blockquote>І станеться, кожного новомісяччя в часі його, і щосуботи за часу її кожне тіло приходитиме, щоб вклонятися перед обличчям Моїм, говорить Господь. </blockquote>
Саме таке ствердження змушує нас задуматися про те, яке місце займає вічне покарання людей в загальній картині. Якщо “кожне тіло” поклониться Господу, то хто залишається не поклониться Йому? О, ми повинні бути дуже обережними в такі моменти, коли читаємо Біблію! Ми повинні запитати себе: Чи маю я повне розуміння того, що хотів сказати Ісая - і Сам Бог! - словами “кожне тіло”? Звучить так, ніби все людство вклониться, а як на справді? Але наступний вірш приголомшує нас:
<blockquote>І вийдуть вони та й побачать ті трупи людей, що відпали від Мене, бо їхня черва не помре й не погасне огонь їхній, - і стануть вони за гидоту для кожного тіла! </blockquote>
Відразу ми повертаємося від своїх неправильних ідей про “кожне тіло”. Ми думали, що малися на увазі “всі люди, що існують на землі”, але Господь каже Ні, “кожне тіло” побачить трупи тої частини людства, тому що “вони відпали від Мене”. Тому слова “кожне тіло” не включають в себе тих, на кого дивиться “кожне тіло”.

Я беру цей уривок як приклад того, як Біблія іноді говорить про роботу викуплення Бога. Бог проводить глобальну роботу - справді вселенську роботу - викуплення, яка пропонується всім незалежно від належності до раси, народу, племені, мови, класу та віку. Коли Він закінчить Свою спасенну роботу, тоді настане її повнота. Тоді настане нове людство, яке очолить другий Адам. (1 Коринтянам 15:22,45). Ті, хто повстануть проти спасенної роботи Христа, будуть зовні тих “всіх”.

Можливо оце тому Ісус згадував Ісаї 66:24, коли попереджував нас про пекло. Він сказав, що ті, хто відвернеться від Його послання, будуть вкинуті в пекло “до темряви зовнішньої”, де “не гасне вогонь”.
<blockquote>І коли твоє око тебе спокушає, - вибери його: краще тобі однооким ввійти в Царство Боже, ніж з обома очима бути вкиненому до геєни [огненної], де їхній черв”як не вмирає, і не гасне огонь! (Марка 9:47)</blockquote><blockquote>Сини ж Царства - повкидані будуть до темряви зовнішньої - буде там плач и скрегіт зубів! (Матвія 8:12, 22:13, 25:30) </blockquote> <blockquote></blockquote> <blockquote></blockquote>
Більш ніхто, крім Ісуса не використовував фразу “зовнішня темрява”. Чи не каже Ісус таким чином: Коли Моя спасенна робота виповниться, і настане повністю новий світ (''paliggenesia'' Матвія 19:28), там буде повнота “кожного тіла” - зовсім нове людство з його славною повнотою у Христі - а ті, хто заперечили Царство будуть зовні? Вони не будуть існувати всередині нового світу. Їх існування, плач та скрегіт зубів будуть зовсім іншим виміром реальності. Тому вони ніяким чином не зменшують відчуття повноти та цілісності нового неба і нової землі, де все буде сяйвом, радістю, миром.

Коли я закінчив читати та роздумувати про це, я помолився: “О, Боже, дай мені відчути величину мого гріха. Дай мені відчути себе негідним Твоєї благодаті. Допоможи мені тремтіти перед правдою існування пекла. Забери від мене всі гордовиті думки, самовозвеличування, зарозумілість, повсякденні клопоти, які націлені на задоволення людей,а не на Твою священну проповідь. Відкрий мої очі та серце, щоб я бачив і відчував дивну спасенну благодать та безмежну цінність Христа, і Його покірність, яка керувалася любов”ю навіть до смерті на хресті. Дякую, Отець. Дякую Тобі. Будь-якою ціною твори з мене інструмент Твого великого спасіння. В ім”я Ісуса. Амінь.”

Стою біля прірви в безпеці,

пастор Джон

Кожне тіло прийде та поклониться

Pcain — Mon, 29 Nov 2010 17:52:47 GMT

Pcain: Створена сторінка: {{info|All Flesh Will Come and Worship}} Hi Tanya! Here is your page! Thanks! Patty

{{info|All Flesh Will Come and Worship}} 

Hi Tanya! Here is your page! Thanks! Patty

Чоловіком і Жінкою створив Він їх на Божий образ

Pcain — Thu, 07 Oct 2010 17:56:51 GMT

Pcain:

{{info|Male and Female He Created Them in the Image of God}}

'''Буття 1:26-28''' Тож сказав Бог: «Сотворімо людину на наш образ і на нашу подобу, і нехай вона панує над рибою морською, над птаством небесним, над скотиною, над усіма дикими звірями й над усіма плазунами, що повзають на землі». І сотворив Бог людину на свій образ, на Божий образ сотворив її; чоловіком і жінкою сотворив їх. І благословив їх Бог і сказав їм: «Будьте плідні і множтеся і наповнюйте землю та підпорядковуйте її собі; пануйте над рибою морською, над птаством небесним і над усяким звіром, що рухається по землі». Сьогодні разом з вами я хочу розважити три істини з цього уривку. Перший: Бог створив людину. Другий: Бог створив нас на Свою подобу. Третій: Бог створив нас чоловіком та жінкою. Можна вірити у ці три істини і не бути Християнином. Тим не менше, вони написані саме тут, в єврейському Священному писанні. Саме тому правовірний Єврей теж прийматиме ці правди. Проте, хоч ти і можеш вірити у ці три істини і не бути Християнином, всі вони вказують на Християнство. Всі вони довершуються в праці та Христі. Про це я й хочу з вами поговорити, а саме про третю правду – що Бог у своєму задумі створив нас чоловіком і жінкою. 1. Розглянемо першу істину: що люди були створені Богом. Я вважаю, що тут потрібні певні пояснення. ЧОМУ він створив нас? Коли ти щось робиш, в тебе є причина на це. Але чи світ, такий яким ми його знаємо, дає нам адекватну відповідь на це питання? Старий Завіт розповідає про людину, яка підпорядковує світ Його владі. Йдеться про те, що нас створили, щоб поширювати славу Бога (Іс 43:7). Йдеться про землю, повну слави Божої. Але що ми бачимо? Ми бачимо світ, що повстав проти Творця. Єврейське Писання закінчується абсолютно незавершеною історією створення і надією на славу, яка тільки має прийти. Таким чином Єврейське Писання вчить, що Бог створив людину просто для того, щоб створити. Але треба розказати і продовження цієї історії, яке називається – Християнство. Лише в Христі можна зрозуміти причину створення. 2. Або ж візьмімо другу істину, наприклад: Бог створив нас на свою подобу. Напевно, це стосується того, чому ми тут. Причина, чому Він створив нас дивним чином стосується того факту, що ми не жаби чи змії, чи птахи, чи навіть мавпи. Ми люди на образ Божий, лише ми, жодна інша тварина. Але як же ми наплутали з цим дивовижним достоїнством. Ми такі ж як Бог? Ну, так і ні. Так, ми й справді як Бог, незважаючи на нашу грізність, схожість є. ми знаємо це, бо в Книзі Буття 9:6 Бог сказав до Ноя: «Хто проливає кров людини, того кров буде пролита людиною; бо на подобу Божу створено людину». Іншими словами, навіть у світі, де повно гріха (такого як вбивство) людини – все ж в Божій подобі. Їх не можна вбивати як мишей чи комарів. Ти занапастиш своє життя, якщо вб’єш людину. (Див. Як. 3:9) Але чи ми ту подобу, яку Бог створив у нас? Чи не спотворена ця подоба часом до невпізнанності? Чи відчуваєш ти, що ти схожий на Бога так як це мало б бути? І знову потрібно доповнити віру в те, що нас створили на образ Божий – у цьому випадку покутою, перетворенням, свого роду відтворенням. І саме цього вчить Християнство. «Б ви спасенні благодаттю через віру. І це не від нас: воно дар Божий. Воно не від діл, щоб ніхто не міг хвалитися. Бо ми його створіння, створені у Христі Ісусі для добрих діл… Одягніться в нову людину, створену на подобу Божу, у справедливості й у святості правди» (Еф. 1:8-10; 4-24). Бог створив нас на Свою подобу, але ми змінили її до невпізнанності, проте є вирішення – це Ісус. Він приходить через віру, Він пробачає, Він очищує і Він починає процес переродження, освячення, який довершиться в славі, яку Бог приготував для людини. Тому, знаючи, що Бог створив нас на свою подобу, потрібна жертва за наш гріх і порочність. І Ісус є цією жертвою. 3. Третя істина у цьому уривку те, що Бог створив нас чоловіком і жінкою. І це теж вказує на Християнство і довершується в Христі. Як? Принаймні двома способами. Один походить з таїнства шлюбу. Інший походить від історичної потворності грішних відносин між чоловіком і жінкою. Поговоримо про таїнство шлюбу. У Бутті 2:24, зразу після опису створення жінки, Мойсей (автор книги Буття) пише: «Так-то полишає чоловік свого батька й матір і пристає до своєї жінки, і стануть вони одним тілом.» Коли апостол Павло цитує цей вірш в посланні до Ефесян 5:31, він пише: « Це велика тайна, а я говорю про Христа і Церкву». І тут він відкриває значення подружжя: це символ Христової любові до церкви, представленої у любові чоловіка до своєї жінки; це також символ покірливості церкви Христу, представленої у відношенні жінки до свого чоловіка. Він називає Буття 2:24 "таїнством", бо Бог не до кінця відкрив причини, чому чоловік і жінка повинні одружуватися. У Старому Завіті є натяки на те, що шлюб нагадує відносини між Богом та Його народом. Але лише, коли прийшов Христос таїнство шлюбу відкрилося в деталях. Це повинно бути відображенням Христової угоди зі своїм народом, Його вірності церкві. Тепер ви бачите, Бог створив людей чоловіком і жінкою, а потім освятив шлюб як відносини, в яких чоловік, полишаючи матір і батька, пристає до своєї жінки – таїнство ж шлюбу довершується в Христі та Його церкві. У Християнстві вони отримують відкриття таємниці. Ця думка досить чужа для більшості людей, навіть Християн, бо шлюб – це земний інститут, і Християнський теж. Ви можете знайти це у всіх культурах, не лише в Християнстві. Тому ми не збираємося розглядати всі нехристиянські шлюби, як містичний символ відносин Христа до церкви. Проте вони є такими, тому Христос у відносинах з Церквою повинен об’явитися й у шлюбі між чоловіком і жінкою. Християнство доповнює наше розуміння угоди шлюбу. Дозвольте намалювати для вас образ і показати його з такого боку, про який ви, мабуть, і не думали раніше. Христос знову приходить на цю землю. Ангели сказали, що навіть, якщо ви бачили як Він йде, Він прийде знову. Небеса відкриються і в голосній музиці з’явиться в хмарах Син Чоловічий з силою та великою славою та десятками тисяч святих ангелів, що сяятимуть наче сонце. Він пошле їх зібрати обраних з чотирьох кінців світу і підняти з мертвих тих, що померли в Христі. Він дасть їм нові славні тіла такі, як Його власне, та в моменті ока очистить нас для слави. Столітня підготовка нареченої Христа (Церкви!) врешті закінчиться і Він візьме її за руку та поведе до вівтаря. Надійде шлюбний бенкет Агнця. Він стоятиме на чолі столу і западе глибока тиша серед мільйонами святих. І Він скаже: «Це, мої кохані, значення шлюбу. Ось до чого це все велося. Ось чому я створив вас чоловіком і жінкою, та освятив таїнство шлюбу. З цього моменту вже не буде шлюбу і вступання в шлюб, бо все вже збулося і тінь може відійти». (див. Марко 12:25; Лука 20:34-36). Тепер пригадайте, що ми робимо, ми намагаємося зрозуміти що третя істина, що Бог створив нас на Свою подобу чоловіком і жінкою, вказує на Християнство, як своє завершення. І я сказав, що відбувається це у два способи. Перше, через таїнство шлюбу. Створення людей чоловіком і жінкою – це каркас створення інституту шлюбу. Неможливо отримати шлюб без чоловіка і жінки. І неможливо дійти до справжнього, повного розуміння шлюбу без паралелі з відношенням Христа до церкви. Отже створення нас чоловіком і жінкою веде до шлюбу, а шлюб веде до Христа і церкви. І саме тому віра в те, що Бог створив нас чоловіком і жінкою доповнюється в Християнстві – в Христі і Його праці на спасіння церкви. Ще я казав, що створення чоловіка і жінки на Божий образ ще й в інший спосіб вказує на Християнство, а точніше через історичну потворність грішних відносин між чоловіком і жінкою. Дозвольте, я спробую пояснити. Коли гріх ввійшов світ, його вплив на відносини між чоловіком і жінкою був спустошливий. Господь приходить до Адама, після того як він з’їв заборонений плід, і запитав, що сталося. У Бутті 3:12 Адам відповідає: «Жінка, яку ти дав мені, щоб була зі мною, дала мені з дерева, і я їв». Іншими словами – це її провина (або ж – твоя, бо Ти дав мені її!) і якщо хтось повинен померти через непослух, нехай це краще буде вона! І тут знаходиться джерело всього домашнього насильства, ображання жінок, усіх зґвалтувань, статевої дискредитації, усього роду приниження жінки, яку Бог створив на Свою подобу. У Бутті 3:16 на чоловіка і жінку сходить прокляття: «А жінці Бог сказав: «Помножу вельми болі твої і твою вагітність, в болях будеш народжувати дітей. І тягти буде тебе до твого чоловіка, а він буде панувати над тобою». Іншими словами наслідок гріха і прокляття нашого покоління став конфлікт між статями. Цей вірш не описує речі такими, якими вони повинні бути. Це опис того, як все буде, доки панує гріх. Панування чоловіків і приниження жінок. Чоловік і жінка в образі Божому означають дещо інше. Це лиш спотворення від гріха. То як же це спотворення веде до Християнства? Воно веде до Християнства, бо лише Християнство приносить зцілення у відносини між чоловіком і жінкою. Якщо Бог створив нас на Свою подобу ЧОЛОВІКОМ І ЖІНКОЮ, то це означає рівність індивідуальностей, рівність гідності, взаємної поваги, гармонії, єдності, однієї долі. Але де це все в історії світу? В оздоровленні, яке приносить Ісус. Тут немає, що додати. Але дозвольте мені згадати ще про дві речі. 3.1 Перше, Петро в 1 Петр. 3:7 каже, що християнські чоловік і жінка це «співспадкоємці благодаті життя». Що це означає? Це означає, що в Христі чоловік і жінка відновлюють первинний задум створення людей на образ Божий. Це означає, що чоловік і жінка разом повинні показувати славу Божу і разом як співспадкоємці вони повинні успадкувати славу Божу. Створення нас чоловіком і жінкою на образ Божий ( якщо розглядати це, беручи до уваги гріх) довершується у оздоровленні, яке приходить з перетворюючою працею Христа і спадком, який Він викупив для грішників. Христос зцілює з гріха істину про те, що чоловік і жінка – співспадкоємці благодаті життя. 3.2 Варто згадати і інший спосіб, яким Христос змінює все і перемагає потворність нашого протистояння і доповнює наше створення чоловіком і жінкою на образ Божий, подивіться 1 Коринтян 7. тут Павло говорить про неймовірно радикальні речі для свого часу: «Кажу ж нежонатим та вдовицям, що добре їм, коли зостануться як я… Хто нежонатий, клопочеться про Господні справи, як подобатися Господові… жінка незаміжня, й дівиця клопочеться про Господні справи, щоб бути святою і тілом, і духом… Кажу це вам… не щоб накинути на вас петлю, але, щоб ви гідно та ревно трималися Господа.» (1Коринтян 7:8,32-35). Ви розумієте про, що тут йдеться? Тут йдеться про те, що зцілення, яке дає Ісус чоловіку і жінці, створених на образ Божий, не залежить від одруження. Насправді, досвід Павла, який був самотнім чоловіком (та приклад Ісуса, який теж був самотнім) навчив його, що існує певний вид самотньої відданості Господу, яку може отримати самотній чоловік чи жінка. Іншими словами можна сказати: шлюб є тимчасовим інститутом цього віку до воскресіння мертвих. Суть цього значення та причини представлені в відношенні Христа до Церкви. Але, коли надходить реальність, таке уявлення буде знищено. І в майбутньому віці не буде ні шлюбу, ні вступання до шлюбу. І ті, що були самотні і віддані Господу, будуть теж запрошені на вечерю Агнця як співспадкоємці благодаті життя. І за свою відданість Господу та жертви їх винагородять дарами, які навіть уявити неможливо. Тож дозвольте мені підсумувати все, про що ми говорили 1) Бог створив людей. І коли закінчується Старий Завіт, решта історії, тобто Християнство, доповнює цей факт і показує, що ж насправді хотів Бог. Його наміри неможливо зрозуміти без Христа. 2) Бог створив нас НА СВІЙ ОБРАЗ. Але ми спотворили цей образ до невпізнанності. Тому ця правда теж довершується в Християнстві, бо Ісус прийшов повернути те, що було втрачено. Це називається «нове створіння у Христі». Образ відновлюється в святості та праведності. 3) Бог створив на Свій образ ЧОЛОВІКОМ і ЖІНКОЮ. І це теж довершується в Християнстві. Ніхто не може до кінця зрозуміти, що значить бути чоловіком і жінкою у шлюбі, доти доки не зрозуміє, що шлюб відображає Христа і церкву. І ніхто не знатиме справжнього призначення бути чоловіком і жінкою, створених на образ Божий, доки не взнає, що чоловік і жінка – співспадкоємці благодаті життя. І врешті, ніхто не може вповні зрозуміти значення самотності, будучи чоловіком чи жінкою, створеними на образ Божий, доки не взнає від Христа, що у майбутньому віці не буду ні шлюбу, ні вступання до шлюбу, а тому покликання бути чоловіком і жінкою на образ Божий не залежить від шлюбу, а від відданості Господу. Тому живіть цими правдами: Бог створив вас; Він створив вас на Свій образ; і Він створив вас чоловіком і жінкою, щоб ви повністю і цілком були віддані Господу.

Чоловіком і Жінкою створив Він їх на Божий образ

Pcain — Thu, 07 Oct 2010 17:46:01 GMT

Pcain:

{{info|Male and Female He Created Them in the Image of God}}

Буття 1:26-28 
Тож сказав Бог: «Сотворімо людину на наш образ і на нашу подобу, і нехай вона панує над рибою морською, над птаством небесним, над скотиною, над усіма дикими звірями й над усіма плазунами, що повзають на землі». І сотворив Бог людину на свій образ, на Божий образ сотворив її; чоловіком і жінкою сотворив їх. І благословив їх Бог і сказав їм: «Будьте плідні і множтеся і наповнюйте землю та підпорядковуйте її собі; пануйте над рибою морською, над птаством небесним і над усяким звіром, що рухається по землі». 
Сьогодні разом з вами я хочу розважити три істини з цього уривку. Перший: Бог створив людину. Другий: Бог створив нас на Свою подобу. Третій: Бог створив нас чоловіком та жінкою.
Можна вірити у ці три істини і не бути Християнином. Тим не менше, вони написані саме тут, в єврейському Священному писанні. Саме тому правовірний Єврей теж прийматиме ці правди. Проте, хоч ти і можеш вірити у ці три істини і не бути Християнином, всі вони вказують на Християнство. Всі вони довершуються в праці та Христі. Про це я й хочу з вами поговорити, а саме про третю правду – що Бог у своєму задумі створив нас чоловіком і жінкою. 
1. Розглянемо першу істину: що люди були створені Богом. Я вважаю, що тут потрібні певні пояснення. ЧОМУ він створив нас? Коли ти щось робиш, в тебе є причина на це. Але чи світ, такий яким ми його знаємо, дає нам адекватну відповідь на це питання? Старий Завіт розповідає про людину, яка підпорядковує світ Його владі. Йдеться про те, що нас створили, щоб поширювати славу Бога (Іс 43:7). Йдеться про землю, повну слави Божої. 
Але що ми бачимо? Ми бачимо світ, що повстав проти Творця. Єврейське Писання закінчується абсолютно незавершеною історією створення і надією на славу, яка тільки має прийти. Таким чином Єврейське Писання вчить, що Бог створив людину просто для того, щоб створити. Але треба розказати і продовження цієї історії, яке називається – Християнство. Лише в Христі можна зрозуміти причину створення. 
2. Або ж візьмімо другу істину, наприклад: Бог створив нас на свою подобу. Напевно, це стосується того, чому ми тут. Причина, чому Він створив нас дивним чином стосується того факту, що ми не жаби чи змії, чи птахи, чи навіть мавпи. Ми люди на образ Божий, лише ми, жодна інша тварина. 
Але як же ми наплутали з цим дивовижним достоїнством. Ми такі ж як Бог? Ну, так і ні. Так, ми й справді як Бог, незважаючи на нашу грізність, схожість є. ми знаємо це, бо в Книзі Буття 9:6 Бог сказав до Ноя: «Хто проливає кров людини, того кров буде пролита людиною; бо на подобу Божу створено людину». Іншими словами, навіть у світі, де повно гріха (такого як вбивство) людини – все ж в Божій подобі. Їх не можна вбивати як мишей чи комарів. Ти занапастиш своє життя, якщо вб’єш людину. (Див. Як. 3:9) 
Але чи ми ту подобу, яку Бог створив у нас? Чи не спотворена ця подоба часом до невпізнанності? Чи відчуваєш ти, що ти схожий на Бога так як це мало б бути? І знову потрібно доповнити віру в те, що нас створили на образ Божий – у цьому випадку покутою, перетворенням, свого роду відтворенням. І саме цього вчить Християнство. «Б ви спасенні благодаттю через віру. І це не від нас: воно дар Божий. Воно не від діл, щоб ніхто не міг хвалитися. Бо ми його створіння, створені у Христі Ісусі для добрих діл… Одягніться в нову людину, створену на подобу Божу, у справедливості й у святості правди» (Еф. 1:8-10; 4-24). Бог створив нас на Свою подобу, але ми змінили її до невпізнанності, проте є вирішення – це Ісус. Він приходить через віру, Він пробачає, Він очищує і Він починає процес переродження, освячення, який довершиться в славі, яку Бог приготував для людини. Тому, знаючи, що Бог створив нас на свою подобу, потрібна жертва за наш гріх і порочність. І Ісус є цією жертвою. 
3. Третя істина у цьому уривку те, що Бог створив нас чоловіком і жінкою. І це теж вказує на Християнство і довершується в Христі. Як? Принаймні двома способами. Один походить з таїнства шлюбу. Інший походить від історичної потворності грішних відносин між чоловіком і жінкою. 
Поговоримо про таїнство шлюбу. У Бутті 2:24, зразу після опису створення жінки, Мойсей (автор книги Буття) пише: «Так-то полишає чоловік свого батька й матір і пристає до своєї жінки, і стануть вони одним тілом.» Коли апостол Павло цитує цей вірш в посланні до Ефесян 5:31, він пише: « Це велика тайна, а я говорю про Христа і Церкву». І тут він відкриває значення подружжя: це символ Христової любові до церкви, представленої у любові чоловіка до своєї жінки; це також символ покірливості церкви Христу, представленої у відношенні жінки до свого чоловіка. 
Він називає Буття 2:24 "таїнством", бо Бог не до кінця відкрив причини, чому чоловік і жінка повинні одружуватися. У Старому Завіті є натяки на те, що шлюб нагадує відносини між Богом та Його народом. Але лише, коли прийшов Христос таїнство шлюбу відкрилося в деталях. Це повинно бути відображенням Христової угоди зі своїм народом, Його вірності церкві.
Тепер ви бачите, Бог створив людей чоловіком і жінкою, а потім освятив шлюб як відносини, в яких чоловік, полишаючи матір і батька, пристає до своєї жінки – таїнство ж шлюбу довершується в Христі та Його церкві. У Християнстві вони отримують відкриття таємниці. 
Ця думка досить чужа для більшості людей, навіть Християн, бо шлюб – це земний інститут, і Християнський теж. Ви можете знайти це у всіх культурах, не лише в Християнстві. Тому ми не збираємося розглядати всі нехристиянські шлюби, як містичний символ відносин Христа до церкви. Проте вони є такими, тому Христос у відносинах з Церквою повинен об’явитися й у шлюбі між чоловіком і жінкою. Християнство доповнює наше розуміння угоди шлюбу. 
Дозвольте намалювати для вас образ і показати його з такого боку, про який ви, мабуть, і не думали раніше. Христос знову приходить на цю землю. Ангели сказали, що навіть, якщо ви бачили як Він йде, Він прийде знову. Небеса відкриються і в голосній музиці з’явиться в хмарах Син Чоловічий з силою та великою славою та десятками тисяч святих ангелів, що сяятимуть наче сонце. Він пошле їх зібрати обраних з чотирьох кінців світу і підняти з мертвих тих, що померли в Христі. Він дасть їм нові славні тіла такі, як Його власне, та в моменті ока очистить нас для слави. 
Столітня підготовка нареченої Христа (Церкви!) врешті закінчиться і Він візьме її за руку та поведе до вівтаря. Надійде шлюбний бенкет Агнця. Він стоятиме на чолі столу і западе глибока тиша серед мільйонами святих. І Він скаже: «Це, мої кохані, значення шлюбу. Ось до чого це все велося. Ось чому я створив вас чоловіком і жінкою, та освятив таїнство шлюбу. З цього моменту вже не буде шлюбу і вступання в шлюб, бо все вже збулося і тінь може відійти». (див. Марко 12:25; Лука 20:34-36). 
Тепер пригадайте, що ми робимо, ми намагаємося зрозуміти що третя істина, що Бог створив нас на Свою подобу чоловіком і жінкою, вказує на Християнство, як своє завершення. І я сказав, що відбувається це у два способи. Перше, через таїнство шлюбу. Створення людей чоловіком і жінкою – це каркас створення інституту шлюбу. Неможливо отримати шлюб без чоловіка і жінки. І неможливо дійти до справжнього, повного розуміння шлюбу без паралелі з відношенням Христа до церкви. 
Отже створення нас чоловіком і жінкою веде до шлюбу, а шлюб веде до Христа і церкви. І саме тому віра в те, що Бог створив нас чоловіком і жінкою доповнюється в Християнстві – в Христі і Його праці на спасіння церкви. 
Ще я казав, що створення чоловіка і жінки на Божий образ ще й в інший спосіб вказує на Християнство, а точніше через історичну потворність грішних відносин між чоловіком і жінкою. Дозвольте, я спробую пояснити. 
Коли гріх ввійшов світ, його вплив на відносини між чоловіком і жінкою був спустошливий. Господь приходить до Адама, після того як він з’їв заборонений плід, і запитав, що сталося. У Бутті 3:12 Адам відповідає: «Жінка, яку ти дав мені, щоб була зі мною, дала мені з дерева, і я їв». Іншими словами – це її провина (або ж – твоя, бо Ти дав мені її!) і якщо хтось повинен померти через непослух, нехай це краще буде вона! 
І тут знаходиться джерело всього домашнього насильства, ображання жінок, усіх зґвалтувань, статевої дискредитації, усього роду приниження жінки, яку Бог створив на Свою подобу.
У Бутті 3:16 на чоловіка і жінку сходить прокляття: «А жінці Бог сказав: «Помножу вельми болі твої і твою вагітність, в болях будеш народжувати дітей. І тягти буде тебе до твого чоловіка, а він буде панувати над тобою». Іншими словами наслідок гріха і прокляття нашого покоління став конфлікт між статями. Цей вірш не описує речі такими, якими вони повинні бути. Це опис того, як все буде, доки панує гріх. Панування чоловіків і приниження жінок. Чоловік і жінка в образі Божому означають дещо інше. Це лиш спотворення від гріха.
То як же це спотворення веде до Християнства? Воно веде до Християнства, бо лише Християнство приносить зцілення у відносини між чоловіком і жінкою. Якщо Бог створив нас на Свою подобу ЧОЛОВІКОМ І ЖІНКОЮ, то це означає рівність індивідуальностей, рівність гідності, взаємної поваги, гармонії, єдності, однієї долі. Але де це все в історії світу? В оздоровленні, яке приносить Ісус. 
Тут немає, що додати. Але дозвольте мені згадати ще про дві речі. 
3.1 Перше, Петро в 1 Петр. 3:7 каже, що християнські чоловік і жінка це «співспадкоємці благодаті життя». Що це означає? Це означає, що в Христі чоловік і жінка відновлюють первинний задум створення людей на образ Божий. Це означає, що чоловік і жінка разом повинні показувати славу Божу і разом як співспадкоємці вони повинні успадкувати славу Божу.
Створення нас чоловіком і жінкою на образ Божий ( якщо розглядати це, беручи до уваги гріх) довершується у оздоровленні, яке приходить з перетворюючою працею Христа і спадком, який Він викупив для грішників. Христос зцілює з гріха істину про те, що чоловік і жінка – співспадкоємці благодаті життя. 
3.2 Варто згадати і інший спосіб, яким Христос змінює все і перемагає потворність нашого протистояння і доповнює наше створення чоловіком і жінкою на образ Божий, подивіться 1 Коринтян 7. тут Павло говорить про неймовірно радикальні речі для свого часу: «Кажу ж нежонатим та вдовицям, що добре їм, коли зостануться як я… Хто нежонатий, клопочеться про Господні справи, як подобатися Господові… жінка незаміжня, й дівиця клопочеться про Господні справи, щоб бути святою і тілом, і духом… Кажу це вам… не щоб накинути на вас петлю, але, щоб ви гідно та ревно трималися Господа.» (1Коринтян 7:8,32-35). 
Ви розумієте про, що тут йдеться? Тут йдеться про те, що зцілення, яке дає Ісус чоловіку і жінці, створених на образ Божий, не залежить від одруження. Насправді, досвід Павла, який був самотнім чоловіком (та приклад Ісуса, який теж був самотнім) навчив його, що існує певний вид самотньої відданості Господу, яку може отримати самотній чоловік чи жінка.
Іншими словами можна сказати: шлюб є тимчасовим інститутом цього віку до воскресіння мертвих. Суть цього значення та причини представлені в відношенні Христа до Церкви. Але, коли надходить реальність, таке уявлення буде знищено. І в майбутньому віці не буде ні шлюбу, ні вступання до шлюбу. І ті, що були самотні і віддані Господу, будуть теж запрошені на вечерю Агнця як співспадкоємці благодаті життя. І за свою відданість Господу та жертви їх винагородять дарами, які навіть уявити неможливо. 
Тож дозвольте мені підсумувати все, про що ми говорили 
1) Бог створив людей. І коли закінчується Старий Завіт, решта історії, тобто Християнство, доповнює цей факт і показує, що ж насправді хотів Бог. Його наміри неможливо зрозуміти без Христа. 
2) Бог створив нас НА СВІЙ ОБРАЗ. Але ми спотворили цей образ до невпізнанності. Тому ця правда теж довершується в Християнстві, бо Ісус прийшов повернути те, що було втрачено. Це називається «нове створіння у Христі». Образ відновлюється в святості та праведності. 
3) Бог створив на Свій образ ЧОЛОВІКОМ і ЖІНКОЮ. І це теж довершується в Християнстві. Ніхто не може до кінця зрозуміти, що значить бути чоловіком і жінкою у шлюбі, доти доки не зрозуміє, що шлюб відображає Христа і церкву. І ніхто не знатиме справжнього призначення бути чоловіком і жінкою, створених на образ Божий, доки не взнає, що чоловік і жінка – співспадкоємці благодаті життя. І врешті, ніхто не може вповні зрозуміти значення самотності, будучи чоловіком чи жінкою, створеними на образ Божий, доки не взнає від Христа, що у майбутньому віці не буду ні шлюбу, ні вступання до шлюбу, а тому покликання бути чоловіком і жінкою на образ Божий не залежить від шлюбу, а від відданості Господу. 
Тому живіть цими правдами: Бог створив вас; Він створив вас на Свій образ; і Він створив вас чоловіком і жінкою, щоб ви повністю і цілком були віддані Господу.