Повнява любові

Матеріал з Gospel Translations Ukrainian

Любов самозаспокоєння

Джордж Марсден у своїй монументальній біографії Джонатана Едвардса зацитував уступ із книжки Едвардса «Оповіді про себе»: “Відколи я прибув до цього міста [Нортемптон], у мене часто з’являється солодке відчуття самозаспокоєння з огляду на славетну довершеність Бога, і досконалість Ісуса Христа. Бог з'явився мені як велична і сповнена любові істота передусім завдяки своїй святості. Святість Бога завжди здавалася мені найпривабливішою його властивістю” (с. 112).

Якщо ми звернемо увагу на мову Едвардса, на добір слів для опису піднесеного захвату славою Бога, ми помітимо його акцент на зичливості, милості й досконалості Бога. Він пише про “солодке відчуття самозаспокоєння” в Бозі. Що він має на увазі? Ми звикли вживати слово самозаспокоєння для опису самовдоволення, спочивання на лаврах, чогось схожого на інерцію ледаря, що справляє поверхове задоволення… Можливо. Але наразі ми бачимо яскравий приклад того, як слова з бігом часу інколи змінюють своє значення.

У Едвардса “солодке самозаспокоєння” не має нічого спільного з самозадоволеністю. Радше йдеться про відчуття вдоволеності. “Вдоволеність” слід розуміти не як грубий, чуттєвий гедонізм, а як вищу насолоду душі.

У сучасній мові “самозаспокоєння” має ще й значення заспокоєності людини через позитивний перебіг подій чи стан речей. Англійське слово complacency, згідно з Оксфордським словником англійської мови (т. 3), також має перше значення “факт або стан задоволення річчю або особою; спокійне задоволення або насолодження чимось або кимось”. У цьому значенні слово вживали Джон Мілтон, Річард Бакстер, Дж. Мейсон. І наводиться цитата з Мейсона: «Бог знаходить справжнє самозаспокоєння лише у тих, хто подібний до нього».

Я спинився на цьому давнішому значенні англійського слова самозаспокоєння, бо саме воно надзвичайно важливе для історичної, ортодоксальної теології. Коли ми кажемо про любов Бога, то розрізняємо три її види: любов доброзичливості, любов доброчинності, любов самозаспокоєння. У такий спосіб ми хочемо виокремити різні прояви любові Бога до людей, а також той особливий спосіб, у який Він любить Свій народ, тобто спасенних.

Любов доброзичливості

Слово доброзичливість давнє і складається з двох слів –– добро і зичливість. Зичливість – це воління робити добро і стосується істоти, котра має волю. І хоча Бог – не істота, Він – сутність, котрій притаманне воління, тобто здатність виявляти волю.

Всі ми знаємо розповідь Луки про народження Ісуса, де сила небесного війська разом із янголом хвалила Бога: “Слава на висотах Богу й на землі мир людям його вподобання” (Лк.: 2:8–14; Біблія Хоиенка). І хоча дехто переконує, буцім благословення людям йде з доброзичливості, основне значення лишається те саме. Любов доброзичливості – це якість доброти до інших. У Новому Заповіті чимало згадок про зичливість Бога до всіх людей, навіть у їхній гріховності. Сатана – зловмисна істота (він воліє творити зло і нам, і Богові), а про Бога неможливо сказати, буцім Він зловмисний. Немає злості в Його чистоті, немає злості в Його діях. Бог не “втішається” смертю грішних, хоча й присуджує їм вирок. Його вирок злу випливає з Його справедливості, а не з потворної злості в Його вдачі. Як земний суддя плаче, коли карає винного, так і Бог радіє справедливості покарання, хоча й не втішається болем законно покараних.

Ця любов доброзичливості, або добра воля, однаково поширюється на всіх людей. У цьому розумінні Бог любить навіть проклятих.

Любов доброчинності

Ця любов, любов доброчинності, тісно пов'язана з любов’ю доброзичливості. Відмінність між доброзичливістю і доброчинністю – відмінність між схильністю і дією. Я можу бути прихильним до когось, але моя добра воля ніяк не виявляється, поки я не втілю її у діло. Ми часто пов'язуємо доброчинність з добрими вчинками або добродійністю. Зауважмо, що саме слово “добродійність” часто виступає синонімом любові. Щодо доброчинності, то добрі вчинки і є любов’ю доброчинності.

Ісус наголошував у своїх повчаннях на цьому аспекті любові Бога до тих, кому сприяє провидіння Бога: “Ви чули, що було сказане: Люби ближнього свого й ненавидь ворога свого. А я кажу вам: Любіть ворогів ваших і моліться за тих, хто гонять вас; таким чином станете Синами Отця вашого, що на небі, який велить своєму сонцю сходити на злих і на добрих і посилає дощ на праведних і неправедних. Бо коли ви любите тих, що вас люблять, то яка вам за це нагорода?” (Мт., 5:43-46).

У цьому уступі Ісус каже любити своїх ворогів. Відмітьте, що ця любов не називається ні палкою, ні невиразною, ні обнадійливою, – Він говорить про вашу поведінку. У цьому контексті це радше дієслово, ніж іменник. Любити наших ворогів – це бути люблячими у ставленні до них. Це передбачає й доброчинство.

Щодо цього, виявлена нами любов є відображенням любові Бога до Його ворогів. До тих, хто ненавидить і проклинає Його, Він виявляє любов доброчинності. Доброзичливість (добра воля) Бога виявляється в Його доброчинності (добрі вчинки). Його сонце і дощ даються однаково праведним і неправедним.

І тоді ми бачимо, що доброзичлива любов Бога і Його доброчинна любов – універсальні. Вони поширюються на все людство.

Але існує наріжна відмінність між цими видами любові та Божою любов’ю самозаспокоєння. Його любов самозаспокоєння не універсальна і не безумовна. На жаль, нині велич цього виду божественної любові зазвичай або заперечується, або затушковується через універсалізацію любові Бога. Казати без жодних застережень людям, буцім Бог любить їх “безумовно” (без ретельного розмежування видів божественної любові) означає підтримувати небезпечне оманливе відчуття безпечності у слухачів.

Божеська любов самозаспокоєння – це особлива розрада і задоволення Його в стосунку до свого єдиного Сина. Понад усе – це Христос, улюблений син Батька, у вищій мірі; Він – Син, яким вельми задоволений Батько.

Прийняттям Христа, кожен вірник приєднується до цієї божественної любові самозаспокоєння. Це любов, котрою наділений Яків, а не Ісав. Ця любов – для спасенних, – і не тому, щоб нам притаманне щось миле чи приємне, – а тому що ми настільки єдині во Христі, Улюбленому свого Батька, що любов Батька до Сина проливається й на нас. Любов Бога до нас приємна і солодка Богові — і нам, — що так добре зрозумів Джонатан Едвардс.